Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Море на Витоку теж є, воно золотисто-зелене, дуже тепле, принаймні те, до якого ми вирушаємо з Фрайдом. І ні, це не весільна подорож. По-перше, я не поспішаю отримати офіційний статус, мені поки що й так добре, підтримую, так би мовити, позицію людини-тюленя. А по-друге, не варто забувати про місцеву бюрократію: вона тут є і в деяких моментах процвітає. Наприклад, пару ти скласти місцевому жителю можеш, отримати красиві пропозиції руки, серця та інших запчастин також, а ще енергетично зв'язатися так сильно, що далі вже й нікуди, але до офіційної реєстрації стосунків потраплянцю чи потраплянці потрібно скласти пару-трійку іспитів. А це всього лише співбесіда на знання історії, біології та того, як що тут працює — служби, традиції, життєві правила. Загалом, підготуватися за кілька днів нереально. А що стосується традицій і подібного до них — так для повного засвоєння краще пожити рік-другий серед місцевих і перевірити все на власному досвіді.

Загалом, поки що я — затята прихильниця звичайного спільного проживання. Вивчу все потрібне, отримаю свої документи, тоді й можна якесь святкування планувати. Якщо взагалі захочу планувати хоч щось... Встигла я вже надивитися на місцеве весілля, коли Еллі і Кас одружувалися. Добре, хоч родичі з обох боків швидко порозумілися і приготування відбулися в дружній атмосфері, а то так і з глузду з'їхати можна. Ще й орденці туди-сюди бігали. Підібрати вбрання, прикрасити зал, знову ж таки запрошення розіслати, якісь пам'ятні подарунки гостям. А потім у день весілля галас, гамір, крики химерних тіней, якісь розіграші, пафосні слова і літри сліз... 

Один плюс — усе частування гості приносять із собою. І феєрверк влаштували наостанок красивий.

Але це я так, бурчу. Наречені буквально світилися від щастя, тож уся метушня не була марною. Гості поводилися пристойно, все пройшло за планом, квіти не зів'яли, музиканти не облажалися, танцювали всі, а те, що у мене голова обертом йшла від занадто діяльних сейлів, так це очікувано.

— Про що думаєш? — Фрайд якраз підходить до мене, валиться поруч на білий пісок, закладає руки за голову і витягується на повний зріст. Я, звісно ж, лоскочу його по животу, але на пісок лягати поруч не поспішаю, хоча Фрайд ловить мою руку і дивиться запитально: мовляв, убезпечити тобі пісочок чи ні. На жаль, Виток — це як завжди Виток. Пісочок цей біленький дуже гострий, і тільки дорослі сейли за допомогою вітальної енергії можуть ходити по ньому босоніж, решті ж треба спеціальні закриті капці носити і сидіти тільки на підстилках... І в морі цьому золотистому поплавати просто так не вийде! Там таке водиться, що моя фантазія померла в корчах!

Хоча якщо з тобою відпочиває іссейл, то все набагато простіше.

— Роздумую, хочу я ще раз поплавати чи ні, — неуважно відповідаю я, потягуючись. У мене знову відпустка, точніше, у Фрайда відпустка. Перша за довгий час. Усі справи передані, віддуватися буде Кас, і мені його майже шкода. Але не настільки, щоб відмовлятися від поїздки.

— Я з тобою, — тут же ворушиться Фрайд, хоча щойно виповз із хвиль, що ліниво плескають в кілька метрів від нас. 

Я сміюся, бо розумію, чого він такий зацікавлений. Своїми ногами я у воду не піду, мене заносити треба, потім тримати на руках, поки Алн під водою розганяє увесь той зоопарк, що вподобав місцеві ласкаві води. А ще Фрайд у захваті від мого купальника, у місцевій моді все ж таки більш закриті й мішкуваті моделі, і все норовить торкнутися блискіток і шнурочків.

— Ти з учора більш мовчазна, ніж зазвичай, — зауважує він, коли я заповзаю на свій «транспорт», обхопивши його руками за шию, а ногами — за талію. — Я не поцікавився, як ти? Засмучена чи навпаки?

 Я зітхаю, бо в цей домен ми приїхали не просто безтурботно відпочити, зваливши все на Каса й адміністрацію Етарна. Так співпало, що саме тут жила бабусина сестра з чоловіком — дідом Ріаннон. Очікувань від цієї зустрічі в мене особливих не було, втім, зустріли нас привітно, хоч і стримано. А далі... Ця жінка мала надто гарний і молодий вигляд для свого віку, вона майже не пам'ятала про рідний світ, увесь її світ давно був тут — на Витоку. І я бачила своє можливе майбутнє. Адже поступово я змінюватимусь повільніше, а час на Землі продовжить бігти у своєму темпі — минатимуть роки і йтимуть рідні мені люди туди, звідки не повертаються... 

Ця думка викликає в мені дивне неприйняття. Хоча я й розумію, що плин часу мені не змінити. Потрібно радіти тому, що маєш зараз, і цінувати це.

— Зате тепер є зрушення в дослідженні співзвучності, тепер ті, хто втратив пару, можуть спробувати повторити твій шлях — знайти родичів своєї пари, — я змінюю тему, відволікаю Фрайда тим, що зариваюся пальцями у волосся на його потилиці. Знаю, що йому це подобається. Але сьогодні він не піддається на мій прийом.

— Ти засмучена, я ж відчуваю... — зітхає він, але далі не питає. І це також цінно, коли він дає мені вибір — говорити про почуття чи ні. Ми вже з'ясували досвідченим шляхом, що не завжди нам хочеться обговорювати те, що ми відчуваємо, і тому потрібні деякі межі, які не можна порушувати без дозволу. Можливо, далі буде простіше, але поки що ми все ще прилаштовуємося один до одного. 

— Просто я не можу перестати думати, що моє життя змінилося. Порівнюю своє життя з життям бабусиної старшої сестри, — називати ту незнайому жінку родичкою я поки що не наважуюсь, ми надто мало одна одну знаємо, хоча розповіді про бабусю та сімейні фотографії, звісно, допомогли нам зблизитися. 

— І що тебе тривожить?