Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Тату, а нам можна?

— Зараз доходяги заповзуть, будете підганяти. Потрібно ж вас експлуатувати, якщо вдома залишилися.

Після всього, що мені влаштовував Нік, смуга перешкод здалася легкою і пройшла я її спокійно. Тільки мала частина хлопців змогла мене наздогнати і гідно пройти. Решту мучило похмілля.

— Ти спритна кішка, — звернувся до мене хлопець, від нього пахло вовком. Притому дуже відчувалася аура влади, мабуть, майбутній альфа.

— Жити захочеш і не так бігати будеш.

— Лія! — радісний крик на чотири голоси.

Я навіть підстрибнула, а на мене налетіли дочки магістра. Я тільки змогла придушено мявкнути. Хлопець, що мене наздогнав, весело усміхнувся. Дівчата оцінили хлопців, які підтягуються до фінішу, і важливо запитали:

— Ображають?

— Ні, — видихнула з полегшенням, коли мене відпустили. — А ви чого не в школі?

— Так нас переводять з однієї в іншу. І часто віддалено займаємося. Тато знову вирішив до себе ближче забрати. Тут недалеко від академії є пристойна школа.

— Ага, яку ваша сімка ще не рознесла, — одразу прокоментувала.

— І ми в неї підемо, напевно. А жити будемо з татом і мамою тут. О, а ось і братів запустили полазити. Бідні хлопчики.

Бідні були аж ніяк не ведмежата, а тих, кого вони підганяли.

— А ну брись додому, у кого за годину уроки починаються віддалено, — шикнув Ялин на доньок.

Вони йому дружно показали язики і втекли.

— Ви теж вільні.

Швидким кроком пішли в гуртожиток. І з групою я зустрілася тільки на сніданку. Уже одягнулася у форму факультету. Хлопці мене розглядали з цікавістю.

— Я Рорк, — представився майбутній альфа — староста. Чому тебе вчора не було на вечірці?

— Допомагала друзям із переїздом. Як погуляли?

Більшість хлопців поморщилися.

— Просто хтось пити в міру не вміє.

Вовк говорить і сам мене оцінює як самку. Не найприємніше відчуття. До кабінету йшли одним натовпом. І староста одразу сів зі мною за одну парту. Хлопці з групи якось дивно хмикнули. Зайшов викладач і ми одразу підірвалися його вітати. Перший урок у нас була історія світу. Вельми нудний предмет, точніше, метод подачі. Юнуру куди цікавіше мені матеріал підбирав. І на щастя, ми з ним це вивчали. Тому я тільки періодично фіксую інформацію, щоб був не докладний конспект, а так, опорні точки, про що було на лекції. Рорк сидів, дивився на мене більшу частину пари і не дивився на викладача. Чим його остаточно розлютив. Це стало зрозуміло з шиплячих ноток у голосі й те, що бубнеж перестав бути монотонним.

— Рінвере, на задній ряд подалі від усіх.

Здивовано подивилася на магістра.

— Інакше ці самці нічого не запам'ятають.

Мовчки зібрала речі і перебралася на самий верх аудиторії. Варто було мені піти, викладач почав викликати студентів, ставлячи запитання, і оцінки ставити, теж одразу. Мене запитав, тільки коли я поклала речі.

— Хоч хтось із блохастих вчитися буде.

А я тільки зараз розглянула, що він наг. Лішкорт про нього якось розповідав і трохи плювався, мовляв гад холоднокровний. Не такий і спокійний виявився, раз Рорк його швидко вибісив.

Після опитування всі мовчки писали й уважно слухали магістра Лайса. Решта три уроки пройшли спокійно. Ялін на своєму попросив усіх обернутися. На мене подивився з батьківською посмішкою. Зате я тепер змогла оцінити повною мірою різношерстість нашої групи. Виявляється, серед хлопців було два ведмеді. Але на тлі магістра вони виглядають аж надто дрібними. Майже половина вовки, а інша половина коти різних видів. Нас попросили побігати. Коли магістр обернувся, група збилася в одну купу і такою ж купкою побігла. Одна я бігла поруч із магістром і пофиркувала на пацанів.

— Щось ви лякані якісь, — проворчав магістр після розмічального бігу.

На нього дуже красномовно подивився.

— Ви ж у бойовій іпостасі вдвічі більші за будь—кого, — сказав Рорк.

Коли нас розподілили в пари для рукопашного бою, староста став до мене і запитав:

— Чому тобі не страшно поруч із магістром? Ти ж дрібна!

— А чого їй боятися, я її з першого обороту знаю. Нянчив цю грудку шерсті на своїх уроках. Така утіпусечка була зі своїм дуже раннім оборотом. Бій! — рявкнув магістр.

Потім ще ходив, коментував і давав підказки, і перетасовував пари, підбираючи рівні за силою.

— Ліє, не щади хлопця, він не цей бідолаха, артефактор. Мало його драли, — останнє Ялін тихо пробурчав.

Рорк загарчав в азарті.

— Так, розійшлися! — рявкнув поруч магістр.

Хлопець від мене відстрибнув з переляку. Магістр його лякав, у мене тільки посмішку викликав.

— Ти, чортеня, в академії діти вчяться, а не вбивають напарника.

— Та що йому стане. Він сильний і хотіла б убити, цілилася в горло і з самого початку. А так ми поки що перевіряли кордони одне одного. А ви його налякали.

— Гаразд—гаразд, Рорк іди до неї, якщо не боїшся.

Ми знову зійшлися, уже без зброї. Поваляли один-одного добре по землі. Так розійшлися і ввійшли в раж, що магістр нас за комір обох ловив і відтягав один від одного.

— Ось це я розумію самовіддача! Беріть приклад із цієї парочки. А тепер бігом до цілителя. І ні Лія, самостійно не можна! Я сказав до цілителя, швидко!

Поплелися вдвох. Походу оцінили, як добре подрали одне одного.

— А ти нічого так, сильна. Хто тебе вчив?

— Нік Діксон.

— Не знаю його.

— Він у фортеці на кордоні живе. Я власне там майже п'ятдесят років прожила.

— Фортеця, це яка в дикому лісі, де багато нечисті.

— Так, миле місце. Не знаю, чого його таким небезпечним вважають. Як на мене, цілком можна жити.

Рорк якось дивно на мене подивився, але з посмішкою. Немов пишається мною, з чого б це? Цілитель, побачивши нас, ледь свідомість не втратив.

— Ем, а ви новенький?

— Я тут двадцять років працюю.

— Тоді гаразд. А той, хто сімдесят років тому тут працював, де?