Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— У відпустці!

— Хто вас так?

— Так це ми один одного, спаринг був. Ми в раж увійшли.

Нам швидко обробили рани і відправили в гуртожиток. Я швидко прийняла душ і полізла у свою аптечку. Вона в мене майже наполовину валізи була. Мама на пару з цілителем Гротом збирали. Ще раз обробила особливо сильні травми. Посміхнулася своїм думкам. Побилася-то я добре. Але Алексу краще в такому вигляді не показуватися. До кінця уроку було п'ятнадцять хвилин, і я пішла в їдальню. Там на мене налетіли близнючки і трійця знайомих хлопців.

— Обережно, — прошипіла я, — тільки з боївки. Привіт, хлопці. Вас просто не впізнати!

— Але не задивляйся, вони наші! — повідомила гордо Ріна.

— А цей красунчик із Сашком зустрічається, — повідомила Тіна.

— Рада за вас, я теж не одна. Просто ви так змінилися, ось і радію. Колишніх забіяк уже й не впізнати.

— Ох, ти багато пропустила в школі. Місце забіяк після їхнього приходу зайняли дівчатка. Але Юнуру крутий! — сказав Тім Томсон — Він нас поділив на пари і змусив впахувати. Ще й тебе в приклад приводив.

— Ви на якому факультеті?

— Зілля, — сказали хлопчаки.

— Побутовий, — відповіли дівчата.

— А ти знала, що побутовий факультет вивчає не тільки прибирання? Там ще й косметологія! — із захопленням сказала Тіна — А ти на бойовому?

— Ще й цілительському.

— Оу, поєднала все ж. У тебе ж мама медик, а батько коп.

— Ага.

— Твої друзі? — запитав у мене за спиною Рорк.

— Так. Хлопці знайомтеся, це Рорк, староста моєї групи. Рорк, з хлопцями я до школи ходила, а з дівчатами дружила за школою.

— А коли ми перевелися в її клас, вона звалила з міста! — обурено заявила Ріна. — Зате нормальний учитель у школу повернувся, але декого не вистачало.

— Мені вас теж не вистачало.

— Може, тоді за один стіл, — запропонував Рорк, — наші ще не скоро підтягнуться.

— А ви чого такі, цікаві, — несподівано Сашка з'явилася.

Обійняла дівчину. Вона вже на пацаненя не схожа, розцвіла.

— Це ми в парі відпрацьовували.

— Кхм, я тепер радий, що Лія не на нас прийоми відпрацьовувала, — зніяковів Тім — як згадаю, в яких стосунках розлучилися, бр-р.

— Тіме, ми були дітьми.

— Ага, а поводилися як дебіли.

— Як самокритично, — хмикнула я.

— Ага, через роки можу подивитися назад і сказати, що ми троє були придурками. І це, Лія, пробач, що ми себе так поводили.

— Прощаю, — сказала з легкою посмішкою.

Після обіду пішла робити домашні завдання, і Давид обіцяв зайти. Але, першим прийшов Рорк.

— У тебе тут затишно. Звідки тільки все дістала?

— Щось довелося купити, щось рідні віддали. Це, — показала на меблі у вітальні, — віддали. Щось хотів?

Хлопець сів у крісло і налив собі чаю. Чашку я не для нього приготувала, тому встала, дістала ще одну.

— Когось чекаєш?

— Так, друга. Чуєш, іде, пихкає.

— Ну ти забралася, — Давид, важко дихаючи, плюхнувся поруч зі мною і забрав мою чашку з чаєм.

— Приніс?

— Угу, смачний чай.

Друг дістав із сумки конспекти і вручив мені.

— Усі загальні предмети за перший курс. Мій почерк розбереш.

— Дякую. І ще Давид, я Ніку пообіцяла, що нагляну за тобою і не дозволю згубити себе.

— Що?! — хлопець прохрипів.

— А те, що за дві години в тебе тренування зі мною, — дала подивитись Рорку конспекти, той схвально хмикнув. — Стільки років тренувалися, і ти вирішив стати одним із цих доходяг однокурсників, на яких чхни й упадуть? Тебе що, знову в лісі загубити?

— Жорстока ти, заміж тебе потрібно, терміново.

— Ось за це не переживай.

— Може тобі відновитися потрібно, ти он у синцях.

— Давид, ти ж мене сестрою назвав, огребай тепер.

Рорк поперхнувся повітрям і розсміявся.

— Я допоможу брата тренувати.

— Жорстокі ви, піду від вас.

— Сам не прийдеш, допоможу з'явитися вчасно. Ще й трійнят попрошу допомогти та їхнього тата.

— Не треба! — взмолився хлопець.

На тренування він прийшов без запізнень. Навичок не втратив, тільки витривалість скотилася до нуля. Але нічого, я йому допоможу повернути її. Домовилася з магістром Яліном, і тепер це худе непорозуміння приходитиме на ранкові розминки першого курсу. А після занять спаринги зі мною.

— Ти взагалі, крім книжок щось їси?

— Іноді. Тепер відчуваю, сестричка нагляне і не дасть з голоду померти.

Хлопці з мого курсу підопічного прийняли добре. У Давида було гарне почуття гумору, і він умів і любив жартувати. На жарти про нього, першим починав реготати і рідко ображався. Мені довелося його мало не за ручку або за комір тягати в їдальню. Перший час нас сприймали парочкою. Поки цей бовдур не пожартував про те, що як же можна на сестричку, нехай і не кровну, але ображатися. І спеціально мене сестричкою називав, щоб уже ніхто не думав нас сватати. Алекс його беззлобно підколював і передавав їжу, щоб два ботаніки могли вночі поїсти.

— Вітаю, тебе теж у ботаніки записали!

Тихо пирхнула і підсунула другу тарілку з їжею.

— На твоє щастя, нас Алекс і його мама підгодовує. Моя може тільки ліків передати і виховних лящів видати.

Через кілька місяців помітила, що зі мною намагається потоваришувати одна з дівчат першокурсниць із побутового. Близнята з Олександрою назвали їхню однокурсницю дивною і не спілкувалися з нею без особливої потреби. А ця Марія намагалася зі мною спілкуватися. І її нав'язливість напружувала мене. Давида вона ігнорувала, як і моїх одногрупників.

Хлопцям з курсу вона теж не подобалася, було в ній щось дивне. А я поки що не розуміла, як від неї звільнитися, щоб відверто не послати. Дар нічого не показував. Іноді в мене було відчуття, що мій дар дає мені час на подумати й самій розібратися. І попереджає, коли треба діяти швидко. Піддалася на вмовляння в один із вільних вечорів прогулятися з Марією. Вона запросила посидіти в кафешці. Не спитавши моєї думки, замовила каву і шоколад, гіркий чорний.