Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Встиг, – почула я знайомий голос. Обернувшись, я побачила Ніка, мабуть, саме в нього я і влетіла.

– Ти що тут робиш? – здивувалася я.

– Як це що, тебе рятую. Ще трохи і ти б об колону вдарилася. І що потім накажеш із тобою робити, знову лікувати? – посміхнувся він.

– Гаразд, дякую, але все одно ти мав піти, – злилася я, але в душі раділа тому, що він цього не зробив.

– Піти, і пропустити такі веселощі?! Не знущайся! – гордо заявив він. – Невже ти справді думала, що я так просто втечу?

– Ну... А вони хоч пішли? – я сподівалася, що їм вистачило розуму втекти.

– Вони попрямували шукати вихід звідси, а я вчасно наспів, щоб допомогти тобі. Не міг я залишити такого монстра на одну тендітну дівчину, який я після цього буду чоловік. Отже, жодні заперечення не приймаються, – твердо заявив він.

– Це хто тут тендітний? – обурилась я, бо, судячи з його слів, він вважав мене слабкою. Тільки завдяки тому, що монстр відкинув мене на пристойну відстань, ми змогли так спокійно поговорити, але бій все одно ніхто не зупиняв, і наповнена злістю крижана брила вже наближалася до нас. Нік теж дістав свій меч, який миттєво охопило синім полум'ям і ми побігли в протилежні сторони, щоб спантеличити нашого супротивника. Навіть з появою Ніка, монстр і далі продовжував націлюватися на мене, мабуть через те, що мені вже вдалося один раз завдати йому удару, і він вважав мене більш небезпечною. Це навіть добре, тому що Нік тепер має гарну можливість атакувати його.

Я запустила свою зброю у бік монстра, і в цей же час Нік завдав йому удару ззаду, але на жаль, знову від нашого супротивника просто лише відколовся маленький уламок. Тепер вже звертаючи увагу і на Ніка, крижане чудовисько взяло свою сокиру і почало нею з усією силою розмахувати, щоб відбитися від нас, або не підпускати до себе. Збоку це могло здатися смішним, але коли це робить така десятиметрова туша, стає страшно, раптом вона влучить. Я ще раз запустила в нього косою, але вона лише вдарилася об його сокиру і просто відскочила в інший бік. Коли я хотіла притягнути її до себе, тут сталося непередбачуване. Монстр обрушив свою сокиру на ланцюг, що з'єднує мою руку і саму зброю. Від потрясіння я аж ахнула, всередині мене ніби щось обірвалося. Нік теж зупинився і цієї миті монстр схопив мене вільною рукою з такою силою і приттю, що я мало не померла прямо в його кулаці.

– Анко! – закричав Нік, і тільки він хотів кинутися на чудовиська, як його щось зупинило. Пролунав гучний удар, після чого стався крик і ми відразу впізнали його. Це кричала моя подруга. Те, чого я найбільше побоювалася, підтвердилося. Це чудовисько тут було не саме.

– Потрібно щось робити – прохрипіла я. – «Я не можу дозволити ось так всьому і закінчиться, Августій мене точно не за смертю посилав на ці завдання», – думала я, коли монстр мене стискав у своїй долоні все сильніше. Я сподівалася, що з моєю зброєю все гаразд і спробувала притягнути її до себе, але відчула якийсь дивний біль у зап'ясті. Нік щось кричав мені, але я не чула його через гучне сопіння чи крихтіння цього крижаного чудовиська. Я бачила, що ланцюг вже не з'єднував мене з моєю зброєю і він повільно, але стрімко перетворився на попіл. – Мій світ зруйнований, – сказала я у розпачі і раптом помітила, що Нік відновив свої атаки, тим самим перевівши увагу монстра на себе, а він тим часом продовжував стискати мене однією рукою, а другою відбивався від атак. Вдалині знову пролунав удар, і це розлютило Ніка ще більше, я бачила це по його очах і по стрімких наступах, мабуть він швидше хотів покінчити з монстром, щоб допомогти друзям. – «Точно, і мені потрібно поспішити їм на допомогу. Неважливо, що немає зброї, я все ще можу боротися магією», – я відчула, що в мені почитае вирувати магія, я знову відчула тепло в тілі, і через мить повністю була охоплена полум'ям. Монстр застогнав і швидко випустив мене з руки, приземлившись, я помітила, що вона диміла і на підлогу стікала вода оголивши його долоню. Недовго думаючи, я направила в його руку ще й вогненну кулю, після чого крижане чудовисько закричало, тільки вже не від злості, а від болю.

– Нік, я зрозуміла! Цей лід, яким покрито все тіло чудовиська, свого роду щит. Якщо розтопити, то його можна поранити і, зрештою, вбити, – прокричала я Ніку.

– Отже не все втрачено, і ми його вб'ємо! – хоч він і був далеко від мене, я все ж таки побачила його усмішку, яка мене ще більше підбадьорила. – Я радий, що з тобою все гаразд, – сказав він. І поки ми говорили, чудовисько не марнувало часу, воно вирішило помститись за свою руку, схопило сокиру і завдало удару по мені. Я здуру звикла відбивати атаки зброєю, тому щит і не поставила. – Та щоб тебе... Анко! – вкотре я змусила його хвилюватися.

– Жива, – крикнула я у відповідь, хоча сама ще не зрозуміла, що трапилося через пару, що навколо утворилася. Схаменувшись, я помітила, що ті вогняні крила, які з'явилися з набуттям нової сили, закрили мене від удару, після чого я зрозуміла, що ця сила найкраща, що сталося зі мною в житті. І тоді я подумала. – «А якщо зброя повернеться до мене і без ланцюга». – Я почала думати про свою косу як про частинку себе. Поки купол із крил не пропадав, я дозволила собі заплющити очі і зосередиться на своєму. Я думала про те, як відчувала свою зброю, як керувала та з'єднувалася з нею через браслет на правому зап'ясті. І розплющивши очі, я побачила тонку червону нитку на своїй руці, а точніше вона йшла з самої руки, це вже не був браслет. По ній струмував вогник і він біг кудись у далечінь до моєї зброї. Відчувши впевненість, я прибрала свій захист і спалахнула диким полум'ям з бажанням показати, на що я тепер здатна. Я тільки про це подумала і коса відразу ж опинилася в моїй руці, палаючи як ніколи раніше, адже тепер вона була цілком і повністю з вогню. Здалеку я почула чергове благання про допомогу від друзів і, не гаючи часу даремно, я послала в монстра ще одну вогняну кулю, тепер вже сильнішу, і цією дією мені навіть вийшло трохи його відштовхнути.