Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Нік, мені потрібна буде твоя допомога, біжи терміново до мене, – скомандувала я.

– Я довго чекав на ці слова, – зізнався він і попрямував у мій бік. Коли він підійшов, я поставила захист над нами і продовжила.

– У мене є ідея! – почала я. – Цей монстр небайдужий до вогню, тобто до моєї стихії. Отже, робимо так: я спробую розтопити його крижаний захист, і як тільки крига розтане, тобі треба буде підібратися до нього і завдати останнього удару. Як ти помітив це чудовисько досить спритне, тому, якщо і чаклувати і бити буду я одна, то швидше за все у мене не вийде, нам потрібна швидкість, точність і сила удару, а для цього ти підходиш найкраще.

– Як скажеш! – злегка приголомшив він мене своєю рішучістю. – Я радий що ти реально оцінила мої можливості.

– Якось ти швидко погодився, я тебе майже на смерть посилаю, один неправильний рух і ти покійник.

– Не можу відмовити, коли ти така рішуча, – заявив він. – Але ти маєш рацію, треба поспішати.

– Та йди ти! Знайшов час на флірт, – зніяковіла я. А в цей час чудовисько намагалось наростити льоду на пошкодженій руці.  – Отже, зараз я знімаю захист, і ми віддаляємось на безпечну відстань. Зрозумів? – запитала я, і він ствердно кивнув мені у відповідь. Далі ми зробили все точнісінько як я й сказала. Віддалившись на безпечну відстань, я взяла до рук свою вогняну косу і зосередилася, щоб через неї атакувати магією вогню. Я зробила два різкі випади у бік чудовиська і в нього полетіло відразу два великі вогняні леза. Мені довелося повторити це ще кілька разів, щоб крига в районі грудей монстра розтанула, і Нік зміг завдати вирішального удару в серце, або на крайній випадок перерізати горлянку. – Твоя черга, – сказала я йому, а в цей час чудовисько видавало страшні крики.

– Побажай мені успіху, – сказав він.

– Щасти тобі! – побажала я йому від щирого серця.

– І все? – невдоволено глянув він на мене.

– Великих успіхів тобі, щастя і натхнення! Ти що знущаєшся! Ми ж не на дні народженні що б я промови виголошувала! Просто йди і зроби свою справу, – розізлив він мене своєю безтурботністю. Я щиро не розуміла чого він зволікає і використовує дорогоцінний час. А в результаті він засміявся і зітхнув.

– Ти невиправна, – усміхнувся він і пішов виконувати своє завдання.

Нам потрібно було швидше впоратися з монстром, щоб допомогти друзям, але якось не виходило його швидко здолати. Я міцно стискала в руках свою зброю, на випадок, якщо знадобиться моя допомога і побігла в протилежний бік від Ніка, адже всю увагу зараз я привертала на себе, продовжуючи атакувати його магією вогню, а Нік тим часом спритно підбирався до мети.

Побачивши його, чудовисько почало відмахуватися і голосно волати, та так, що зі стелі знову почали падати сталактити, уламки летіли в різні боки. Але це Ніка не зупиняло, і він спритно ухилявся від небезпеки, наближаючись до супротивника. Відбиваючи удари, він усе наступав, і ось, вибравши слушний момент, Нік, підстрибнув і всадив свій меч прямо в грудину чудовиська. Вперше за всю битву я побачила його кров, а останній крик вмираючого просто рвав душу на частини, хоч і не сказала б що мені було його шкода. Крижаний монстр впав замертво. Витягши і витерши свій меч, Нік подався до мене.

– Ми впоралися! – сказала я, після чого вогонь, що мене огортав, пропав, а з ним і моя зброя. Ми не мали часу радіти перемозі, адже мали ще терміново допомогти друзям. – Дідько, говори швидко, в який бік вони пішли!

– Туди, – вказав він, і ми не гаючи і секунди, кинулися їм на допомогу. Нам пощастило, що ми відбулися лише синцями і дрібними порізами, інакше довелося б ще затриматися, щоб вилікуватись. Після цього крижаного лісу виявилась інша печера, в якій шукали вихід наші друзі. Вона була меншою за попередню, але в ній була величезна бездонна ущелина. Коли ми прибігли туди, нас одразу ж шокувало видовище. В ніс вдарив різкий запах металу, а на підлозі було багато незрозуміло чиєї крові, поруч із прірвою були наші друзі.

– Що тут трапилося? – перелякано спитала я, але мені не відповіли. Накульгуючи, я підбігла ще ближче, і моє серце мало не зупинилося від картини, що відкрилася мені. Том лежав на підлозі весь у крові і непритомний, а на грудях виднівся величезний розріз. Біля нього сиділа Ліфумія вся в сльозах і намагалася його лікувати, але мабуть вона вже повністю вичерпала свої сили, тому що Том досі не приходив до тями. 

Нік, не гаючи часу, наказав мені терміново розпочати зцілення, а сам почав робити йому масаж серця, я ж направила всю свою магію на загоєння ран Тома. Подруга підняла на нас свої заплакані очі, і в той же час, начебто і, не бачачи оточуючих. Її очі виражали біль, що їй довелося пережити за цей короткий проміжок часу. Її обличчя теж було забруднене кров'ю, як і весь одяг, але на ній я серйозних ран не виявила. Усі її рани були глибоко в душі.

– Том, по…мер... – видавлюючи з себе по літері, сказала вона. Виявляється можна всього декількома словами так перевернутися світ. Від почутого, мої руки затремтіли, але Нік велів не зупинятися і продовжувати лікування, а я при цьому всьому, розмістилася в ще теплій калюжі крові, що належить моєму другу. Моя подруга була пригнічена, у неї здавалося, навіть сльози закінчилися, і не було чим плакати. Але вона набралася сил, щоб розповісти про те, що сталося. – Коли ми прийшли в цю печеру, щоб шукати вихід, як і планувалося…, раптово, з ущелини виліз майже такий самий крижаний монстр, як і перший, тільки менший. Ми намагалися битися…, – схлипнула вона. – Але в мене…, за час перебування у звірячій шкурі притупились рефлекси та магічні здібності. Тож оборону тримав Том. Він чудовий мечник…, був…, але, як показала практика, проти таких чудовиськ мечі не допоможуть… – витерла вона висохлі сльози. – Том помітив, що його атаки марні, тому вибрав іншу стратегію... він вирішив скинути монстра в ущелину. Але перш ніж у нього це вийшло, йому завдали смертельного удару... – зробила вона паузу. – Я на емоціях абияк змогла використати магію вітру, і крижаний монстр все ж таки впав куди планувалося. Підбігши до Тома, я намагалася всіляко використовувати цілющу магію, але на жаль…, моїх сил будо не достатньо,… і…Том помер…через мене, – розповіла вона і в мене, сльози почали бігти по щоках. Раптом Нік відсахнувся від тіла Тома тим самим припинивши реанімувати його, тому що з незрозумілої причини його тіло почало світитися і поступово зникати.