Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Вода почала стрімко заповнювати кімнату. За мить вона досягла практично самої стелі і всі, вдихнувши останні ковтки повітря, занурились під воду.

Безсумнівним був той факт, що вода заповнила уже всю кімнату і продовжувала текти. Однак, чомусь не відбувалось того, що передбачали Лета з Адамом. Анна підпливла до них і скорчила гримасу німого запитання: «Ну і..??», як в ту ж мить підлога провалилась і водяний потік разом із ними ринув туди на величезній швидкості. У той момент Анна відчула себе такою безпорадною, що вже думала, що при падінні напореться на щось гостре і цього разу її вже нічого не врятує.

Та упали всі четверо просто у великий басейн, ззовні схожий на ті, що зазвичай будують в школах. Щойно всі опинились у воді, діра в стелі, крізь яку інфеністи сюди влетіли, зачинилась.

― Ніфіга ж собі! ― першим винирнув Джуліан.

― Ми виявились праві! ― радісно прокричала Лета, рукою закидаючи мокре волосся назад.

― Що це? Ми потрапили в шкільний басейн? ― роззиралась довкола Анна.

І справді, на стінах, вкритих різнокольоровою плиткою, зображались різні техніки плавання. Також висіло чимало кольорових листівок про техніку безпеки у воді. Були ще і лави для сидіння глядачів і плавців, шафки для одягу і п’єдестал для нагородження зі сходинками «1», «2» і «3» відповідно.

― Погляньте туди! ― показав пальцем Адам в іншу сторону від басейну, в якому вони всі досі перебували. ― Це що, шкільні парти?

Він першим кинувся до металевої драбини і, прудко піднявшись по ній із басейну, пішов у напрямку до парт.

― Погоджуюсь, у мого батечка із уявою явно все не в порядку, ― піднявши брову, пробурмотіла Лета, готуючись вилізти вслід за Адамом.

― Ей, ви… ви це відчуваєте? Вода наче стала якась гарячіша, ― зауважив Джуліан, котрий знаходився із Анною в центрі басейну.

― Ти правий, ― насупилась Уеллінг, озираючись довкола.

Вода не те, що нагрівалась, вона вже починала парувати!

― Швидше! Вилазьте! ― заволала Анна.

Лета прудко полізла по драбинці, а Хантер із Анною кинулись до бортиків, вилізаючи за рахунок підтягнення на руках. І вчасно… бо, щойно усі опинились поза басейном, вода почала закипати, а надувні кола і жилети, що плавали в ньому, здулись просто на очах.

Лета аж рот розкрила від подиву.

― Як це… як це? Ох, чорт, тепер боятимусь басейнів…

― Ти ба, дійсно парти, ― Джуліан помітив, що Адам уже ходить мимо столів для шкільних уроків. ― Хто це такий розумний здогадався поставити парти в приміщенні із басейном? Невже для того, аби змусити дітей уважно слухати інструктаж з техніки безпеки?!

― Краще не чіпайте тут нічого, ― зауважив Адам. ― Пам’ятайте, ми знаходимось в ілюзорному світі…

― О, дивіться! Інтерактивна дошка на стіні! ― показав Джуліан.

Навпроти парт висіла велика дошка, схожа на екран. І в ту ж мить на ньому виник простий синій фон, на якому за кілька секунд з’явився перший напис: «Вітаю!», що супроводився переможною музикою, котра пройшлася по приміщенню неприємною луною. Наступний напис звучав так: «Зараз комп’ютер розділить вас на пари, після чого ви повинні сісти за парти у визначеному порядку». Згаснувши, напис змінився іншим: «Не пробуйте опиратись вибору комп’ютера, інакше вас чекає моментальна смерть».

― Що-о?! ― закричав Хантер. ― У нас що, буде бліц-опитування?!

― Погляньте вгору! ― крикнула Лета.

Просто над інтерактивною дошкою у стіні виник прозорий пластмасовий стержень, котрий, вилізши назовні, у певній позиції зупинився. При цьому від нього до підлоги відстань була близько двадцяти метрів. Тоді рівно навпроти стержня у підлозі змістилась плитка і показався такий же пластмасовий паралелепіпед, схожий на контейнер, в який можна вкинути щось розміром до тридцяти сантиметрів в діаметрі. Тоді прозвучав звук механізму і в стержні на висоті з’явилась стара книга.

― Це вона! Книга заклинань! ― вигукнула Лета, показуючи пальцем.

― Прекрасно! Давайте заберемо її просто зараз! ― ступив крок уперед Джуліан, але в ту ж мить на екрані інтерактивної дошки висвітився новий напис, який одразу ж було озвучено роботизованим жіночим голосом.

― Ні, ти що, здурів? ― схопила його за руку Лета. ― Ясно ж було написано, що нам не дадуть зробити цього, якщо ми не гратимемо за правилами!

― Перша пара ― Джуліан Розенбаум і Лета Чень!

― О, Летунчику, ми разом! ― підняв їхні руки вгору Хантер, нервово всміхаючись.

На екрані висвітлились імена іншої пари, а роботизований голос їх озвучив.

― Ну, нащо вже це читати, ми і так зрозуміли, якщо ми з Летунчиком разом, значить Шамберлейн буде з Іскоркою…

― Давай вже сядемо, Хантере, ― зашипіла Лета, вибравши першу парту в одному ряді.

Тим часом Анна і Адам сіли за першу парту в ряді поруч.

― Чому не можна просто рознести тут все до чортиків. Як вони збираються вбивати чотирьох чоловік одразу? Розстрілювати? Тоді де пушки? ― нервувався Хантер.

― Слухай, давай не перевіряти, ― зашипіла на нього Лета. ― Це просто квест. Якщо не знатимеш відповіді, я відповім за тебе.