Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Шкіра і кістки, жодних м'язів.

— Це надовго, — сказала Альфреду — улюблена тема.

— Так нехай в зал ходить, — сказав Альфред.

— Він качається і харчування у нього нормальне, навіть це спортивне харчування їсть. Та все без толку. У нього за рік всього плюс три кілограми. Якби я так їла, мене б рознесло як бочку. А йому хоч би що.

— По ньому не скажеш, що він дуже худий, — сказав Альфред, згадуючи Сергія, — нормальна статура. До речі, до вас у гості днями королівська сім'я приїде. Я просто передаю інформацію. Інкогніто звісно.

— Добре.

— Ти вечеряти будеш?

— Я б тебе забрав і ми удвох де не будь повечеряли і погуляли.

Подивилася на Нейтана. Він кивнув.

— Гроші в тебе залишилися, речі я відвезу. Ти свої документи і ключі собі в сумочку переклала?

Заглянула у свою нову сумочку, перевірила, що все на місці.

— Не затримуйся довго, буду хвилюватися. І нам тобі завтра за мед страховкою їхати.

Я кивнула. Ми з Альфредом пішли. Варто було вийти з кав'ярні, він одразу мене міцно обійняв і поцілував.

— Я шалено нудьгував. Довелося відстежувати твій телефон.

— Я теж дуже нудьгувала, думала ти вже не побачимося.

— Та як же, розмріялася. Я свою дівчинку не кину, — він поцілував мене в лоб, так і не випустивши з обіймів, — Нейтан мене розлютив, подзвонив командиру і став розпитувати про мене. Командир мені це потім сказав і допитувався теж як у нас із тобою, чи все серйозно, чи не захоплення це і так далі.

Я сама міцніше обійняла хлопця, не помічаючи ні кого навколо. Почула клацання фотоапарата. Це повернуло мене з небес на землю.

— Пішли в інше кафе, на даху запаморочливий вид.

— Ти б знав, де ми живемо, — сказала я з придихом.

— Знаю. Але ти ж ще не бачила нічного Афону.

— Це так. Відчуваю найближчим часом я буду зустрічати світанок на даху. У нас із виходом на дах і там такий парк!

— Можу тільки уявити.

Ми стали підніматися ліфтом з іншими людьми. Альфред легенько обіймав мене за талію. Подивилася на себе і стало трохи ніяково, що я зараз у темних потертих джинсах і звичайному білому гольфі з короткими рукавами. І як вишенька на торті чорні кросівки та дві косички.

— Знала б, що будемо гуляти, одягла б сукню, нову.

Альфред задоволено посміхнувся і мотнув головою.

— Ти мені будь яка подобаєшся. А так просто схожа на дівчинку підлітка.

Щоправда, через це нас (точніше мене) ледве було не пустили в кафе на даху. Довелося показати паспорт, що я вже повнолітня і слава Богу мені вже 21.

— Що будемо пити?

— Сік, чай, кава, — перерахувала я.

— Вино? — запитав офіціант.

Альфред запитально подивився на мене. Я мотнула головою.

— Мені завтра страховку ще оформляти, краще навіть не нюхати алкоголь. А потім ще на права перездавати. Тож краще чай, чорний. І цей салат із мідіями.

— М'ясо не хочеш? — з хитрою посмішкою запитав Альфред.

— Ні, не найближчим часом.

Альфред собі замовив м'ясо та овочевий салат. А я ще тортик до чаю. Ми кілька годин поспіль просиділи в кав'ярні біля самого краю даху, спілкувалися і милувалися краєвидом на місто. А потім Альфред відвіз мене додому. Ми ще цілувалися в ліфті й біля дверей. Він зусиллям волі подзвонив у двері.

— У мене ж ключ є, — схаменулася я.

— Просто так тебе заберуть додому. А то можу не відпустити.

— Так заходь, — сказав Антуан. У мене виникло відчуття, що він спостерігав за нами — Мені охорона сказала, що ви увійшли. У домофоні між іншим було видно, що, хто під дверима цілувався.

— Залишишся? — з надією запитала я.

— Не сьогодні, а то як же я тебе на побачення буду запрошувати.

Мене поцілували в ніс, а Антуан повів мене у квартиру.

— Дай йому час.

— На що? — трохи не зрозуміла я.

— Дозріти. Він, до речі, не привіз твої речі?

— Ем, ні... треба буде попросити.

— Може це натяк, що він хоче тебе до себе забрати.

— Куди, у гуртожиток? — запитав Нейтан — Ви типу не знали?

Ми з Антуаном мотнули головами.

— У гуртожитку він живе, і щось я дуже сумніваюся, що він туди Ізабеллу забере. Простіше його до нас, хоч під наглядом будуть.

Уранці насамперед із Нейтаном поїхала робити медичну страховку. А потім складати іспити на права. Добре, що в нього вийшло записати мене на сьогодні. І я якраз вночі повторила правила.

Мене записали і відправили за монітор, швидко відповіла на теоретичні запитання. А далі були картинки з різними варіантами дорожніх випадків. Теж відповіла нехай і повільніше ніж на тестові.