Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"

Дім дихав новим ритмом.

Ніщо вже не було, як раніше. Кожен день починався не з кави, не з нот, не з планів. А з її плачу. Її дихання. Її тиші.

Лія — маленька, майже невагома, але її присутність заповнювала кожен куточок будинку. Її рухи — як імпровізація. Її погляди — як несподівані переходи між темами.

Марта навчилась годувати з музикою — легенько наспівуючи ледь чутне «до-ре-мі», поки донечка тулилася до неї. Андрій — заколисував у ритмі старих вальсів, які пам’ятав ще з юності.

— Вона ще не чує як треба, — казали лікарі.

— Вона вже чує, — відповідав Андрій. — Просто не так, як ми.

Одного ранку, коли світло ледь просочувалося крізь фіранки, Марта поставила Лію на маленьку ковдру. У кімнаті — тиша. І раптом, у тій тиші, Андрій сів за піаніно. Тихо. Обережно. Без навантаження. Лише кілька нот. Як дотик.

Лія повернула голову.

Її очі — великі, круглі — зосередилися на джерелі звуку. І тоді… її губи злегка вигнулись.

Усмішка.

Перша.

Справжня.

Марта завмерла. Серце пропустило такт. Вона підійшла ближче. Лія — не сміялась. Вона відповідала. Як можуть тільки діти — ще не знаючи слів, але знаючи сенс.

— Вона відповіла на ноту, — прошепотала Марта.

— Вона дала нам нову, — відповів Андрій.

І з того дня почалося нове письмо.

Не в нотах. У поглядах.

Марта співала під час купання — не арії, а прості пісні. Лія булькала у відповідь. Андрій грав вночі — коли Марта спала, а дитина просто лежала в колисці, дивлячись у темряву.

Це були нові ноти.

Не ті, що пишуться для залу. А ті, що проживаються в мовчанні.

Вони не записували ці мелодії. Але пам’ятали кожну. Бо це була музика тіла. Ритм, який не вивчають — а відчувають.

Одного разу, під час прогулянки, Лія заснула у візочку. Поруч — струмок, вітер, шелест трав. І Марта тихо прошепотіла:

— Я знаю, що вона ще нічого не скаже. Але вже чую: в її мовчанні звучить усе наше життя.

Андрій кивнув.

— І ти відчуваєш? Це… перша наша партитура, яка не для себе.

— А для світу?

— Ні. Для неї. А вже через неї — для світу.

Бо коли дитина усміхається музиці — це значить, що світ ще має шанс звучати.