Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фортеця для серця 📚 - Українською

Читати книгу - "Фортеця для серця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фортеця для серця" автора Олена Печорна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 103
Перейти на сторінку:
животі. Лікарка уважно оглянула, похитала головою: мовляв, оце ви, мамочко, затягли, не годиться так, а насамкінець послала на ультразвукове дослідження:

— Давно вже час! Перший триместр закінчився, а ви чекаєте чогось! Чого? Пологів? Треба ж переконатися, що плід розвивається нормально.

Леся вийшла на ватяних ногах, а в голові дзижчало слово «плід». Треба ж було вигадати! Плід. То частинка, найкраща часточка її Вовка, яку сховала в собі. Лікар — цього разу чоловік — по-діловому постановив:

— Норма… Норма… Норма…

Майбутня мама дослухáлася до чудернацьких термінів, як до мови папуасів. Єдиним, що вловлювала її свідомість, було сподіване «норма». Потім дійшла черга до аналізів і десятка лікарів. У коридорі натрапила на батьків своїх колишніх учнів. Слухала вітання: мовляв, сумують діти страшно, спершу навіть плакали й оголосили бойкот новому педагогу, згодом звикли, але все одно чекають на повернення улюбленої вчительки. А ще вперто малюють на натюрмортах не просто яблука, а яблучка-ліхтарі.

Поверталася додому щаслива. Абсолютно. Коли ж зайшла в старенький дім, упала на ліжко й остаточно відчула, що її тіло — скрипка. Справді, дивовижна скрипка, що грає нову мелодію життя. Бабуся й тіточка зустріли, змусили здати справу, а далі почалося… Лесю оточили увагою, квоктали, як дві квочки, годували першими суницями, черешнями, змушували їсти зелень і набіл, а ще виганяли з городу й від корови мало не різкою. Анічогісінько робити не давали, зате тримали на свіжому повітрі трохи не цілий день, обкладали спеціальною літературою, самі раз у раз щось читали й вишукували. Словом, не лишили й шансу відчути себе одинокою матусею.

Щодо Бувальців… Тіточка Дуся немов у воду дивилася. Спершу, звісно, гомоніли, шепотілися, дехто мало не руба питав, від кого, проте Лесі було байдуже. Надто дорогими були нові відчуття, щоб зважати на пересуди. І ті минулися, зійшовши нанівець. До новини звикли, а згодом таємничу вагітність витиснули інші новини. Єдине, що жіночки могли собі дозволити, — це осудливо хитати головами, коли на телеекрані з’являлося молоде обличчя депутата-доброчинця. А котрась і плюнути могла:

— От жеребець! Надув пузо дівці — і в кущі! Ото вже депутат!

А потім сталося те, чого не чекала й сама директорка школи. Молоденька вчителька малювання вискочила заміж, а потім ще й виїхала на батьківщину чоловіка. Валентина Йосипівна туди-сюди, а в Бувальцях якраз гудуть усі, немов у вулику. Аякже, жаліють дівку. Сирота, як-не-як, ще й одинока мати тепер. За що ж, спитати б, оте маля до розуму доводити? За яку копійку? Повня на небі. Точно. Це вона винна. Уже згодом Йосипівна стверджувала це цілком упевнено. Бо з якого дива їй у добродійницю пограти заманулося? Сама прийшла до Лесі, сама попросила вернутися назад, у районі мало горлянки всім не перегризла, ще й документи оформила минулим числом.

— Ти, Лесю, поки що відпочивай, дитино. Літо. Те-се. У вересні чи коли там… мо’, і раніше… у декретну відпустку підеш. Не турбуйся, якось перебудемо, а потім народиш, підросте — і до нас. Еге? Щоб ти знала, таких газет і стендів, як твої, ніхто не може намалювати. От! А політики хай там хоч показяться! Дармоїди! Диви, ще будуть мені вказувати, кому дітей учити малювати! Діждуться! Ось їм!

І все. Погомоніли Перегомоніли. Новину сховали в надійні сейфи сільських хронік. Усе. До речі, останній обставині безмежно зраділа Віка. Саме подруга попервах, коли приїздила в гості, чи не кожному стрічному хотіла затулити рота. Аж тіпало її всю. Мабуть, своє пригадувала. Леся ж тільки всміхалася. Бабця з тіткою не втручалися, ні. Певно, знали, що головний боєць із плітками — час. І він ішов, заглиблений у літо. Щасливий та новий. Лесин час.

* * *

Жінка стояла перед дзеркалом і розглядала вже помітний животик, неначе найцінніший скарб, тулила руки, всміхалася, коли зсередини її штовхали.

— Цить! Ото вже гопака танцюєш!

Бабуся із сусідньої кімнати мрійливо мружилася й нишком шепотіла «дякую!» до образів. Дочекається таки. Уже скоро.

— Лесю, іди обідати!

— Уже біжу!

Неспішно розливали в миски борщ із молодих бурячків, забілювали його сметанкою й смачно їли. Затим обідній відпочинок, бо спека страшна, надворі навіть дихати важко. Не повітря — вулканічна лава. Щоб розважити себе, увімкнули телевізор. Леся перемикала канали й позіхала.

— У власника готельної мережі «Рай» півгодини тому випустили чотири кулі. Володимир Вовк мав серйозні важелі впливу. Слідчі висувають версію замовного вбивства.

Жінка бачила, як із сонячного неба зірвалася зірка й упала в траву. Леся вибігла в сад, немов пірнула. Серце вистрибувало й рвалося назовні. Де ж ти? Де? Тільки б не загубити!.. Тільки б устигнути!.. Віднайшла! Зірка лежала й спливала кров’ю, багрянячи світ. Лесі здалося, що все довкола наповнюється кров’ю, як велетенський келих, — аж по вінця. А випити немає сили. Жінка впала навколішки й охопила голову руками. Господи! За що? Тремтливими пальцями спробувала торкнутися. Гаряча. Яка ж вона гаряча! Свіжа кров. Але не відсмикнула рук, очей не відвела, вклала в долоні зірку, піднесла до обличчя й перелила в поцілунок усе, що мала, аби уламок неба серцем став, любим серденьком… Його… Леся закричала. Крик ішов зсередини, немов стихія, що змітає перепони на шляху і зрештою знаходить буремну та дику свободу. Живи! І серце… у долонях… сіпонулося. Раз. Другий. З-під оболонки сочилася кров, тоненькою цівочкою стікаючи з пальців, але воно… жило. Поки що жило.

— Лесю!.. Господи прости! Дусю, що робити? Що робити?!!

— Тихше! Цить!

— Лесю!.. Дівчинко моя, отямся, чуєш?

Повіки видавалися олив’яними, перед очима світло з темрявою танцювали танго. Усе змішалося докупи.

— Слава всім святим! Зоє, отямилася! Бачиш, розплющує очі.

Старенька цілувала руки, забирала волосся з чола, кропила шкіру водою й молилася без упину.

— Він…

— Ш-ш-ш… Не хвилюйся. Не можна хвилюватися. Лежи. Я зараз вікно прочиню. Отак. Зараз полегшає, свіже повітря зайде.

— Онучко, тобі краще?

Кивнула важкою головою. Чому вона така важка? Усе важке. Руки, ноги, тіло… Її мов брилою причавили. Вовчик… Вовк…

— Мені треба їхати.

Жінки перехрестилися й заблимали очима, немов два сичі на призьбі.

Бабуся озвалася першою:

— Куди?

— До нього.

Господиня заломила руки й заголосила:

— Нащо?! Дівчинко, ти йому не потрібна! Де він був? Де? І тобі ж не можна! Дусю, скажи ти їй! Ще з дитиною, крий Боже, що трапиться! Ну, куди?

Леся не чула. Всі-всі звуки зникли, слова відбивалися від неї, як від стіни. Жодне не

1 ... 95 96 97 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фортеця для серця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фортеця для серця"