Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джеррі-Островик 📚 - Українською

Читати книгу - "Джеррі-Островик"

271
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джеррі-Островик" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 133
Перейти на сторінку:
id="id50">

РОЗДІЛ XXI

Гаррі дель Мар знайшов у помешканні Дега Доутрі лише купку білого пір'я й дізнався від господині мебльованих кімнат, що сталося з Майклом. Насамперед він, не відпускаючи таксі, довідався, де мешкає доктор Еморі, й упевнився, що Майкла замкнено у флігелі на задньому подвір'ї. Тоді поїхав купити квиток на пароплав «Уматіла», що мав удосвіта відпливти до Сієтла в П'юджет-Саунді, а далі спакував свої речі й заплатив по всіх рахунках.

Тим часом у кабінеті доктора Еморі точилася словесна баталія.

— Він кричма кричить! — твердив доктор Мастерс. — Полісменам довелося вгамовувати його в кареті кийками. Він просто знавіснів. Вимагає свого собаку. Як можна так робити! Це занадто жорстоко. Ви не маєте права отак украсти в нього собаку. Він здійме гвалт у газетах.

— Пхе! — відмахнувся Еморі. — Хотів би я побачити репортера, що має досить відваги, аби підійти на відстань голосу до чумного бараку, де замкнено прокаженого, й побалакати з ним. А якби той Доутрі зумів якось передати листа до редакції попри варту, то хотів би я побачити редактора, що не спалить того листа, тільки-но дізнається, звідки він. Не бійтеся, колего. Гвалту в газетах не буде.

— Але ж проказа! Небезпека для населення! Собака стільки часу стикався з хазяїном. Він же сам став ходячим джерелом зарази.

— Інфекції, колего. Так звучить краще, професіональніше, — поправив його Еморі зі зверхньою міною.

— Хай буде інфекції, — підхопив Мастерс. — Треба ж пам'ятати про громадські інтереси. Не можна піддавати людей такій небезпеці заразитись…

— Інфікуватися, — знову спокійно поправив Еморі.

— Називайте як хочете! Людність…

— Пусте, — перебив його Еморі. — Того, що ви й ваші колеги в санітарній управі не знаєте про цю хворобу, стало б на більше книжок, ніж їх написали люди, які спеціально її вивчали. Це хвороба виключно людська. Її тисячі, десятки, сотні тисяч разів пробували й пробують прищепити тваринам — коням, кролям, пацюкам, віслюкам, мавпам, мишам, собакам, — і жодної вдалої спроби. Навіть більше — ні разу не вдалося штучно прищепити її людині. Ось — переконайтеся самі.

І доктор Еморі почав діставати з полиць книжки.

— Цікаво… вельми цікаво… — час від часу кидав доктор Мастерс, переглядаючи сторінки, що розгортав перед ним господар. — Я й гадки не мав… такі гори роботи перероблено… Та однаково — докінчив він, — ви не зможете переконати профанів цими матеріалами. Так само й я не зможу переконати громадськість. Та й не хочу. Опріч усього, цей чоловік приречений на довічне ув'язнення в чумному бараці, йому судилась доля живого мерця. Ви самі знаєте, що то за місце. Він любить свого собаку. Він навісніє за ним. Віддайте йому пса. Ви чините ницо й жорстоко, і я вам у цьому ділі не помагатиму.

— Ні, помагатимете, — холодно запевнив його Еморі. — І я вам скажу, чому.

І сказав. Сказав такі речі, яких звичайно лікар лікареві не каже, зате політик політикові — досить часто. Речі, яких ми не можемо тут переповісти, хоч би вже тому, що вони занадто принизливі й не додають гідності пересічному американцеві; внутрішні справи, таємниці місцевих урядувань, що їх обирав пересічний американець, наївно переконаний, ніби він у виборах виявив свою волю й ніби вони чинять за його волею; речі, які дуже зрідка відкопують на світ і зразу ховають у грубих томах звітів різних спеціальних комітетів та федеральних комісій.

Таким чином Волтер Меріт Еморі навкір докторові Мастерсу заволодів Майклом; святкуючи свою перемогу, повіз дружину вечеряти до ресторану Жюля, а потім до театру, подивитись на Маргеріт Англін[18], і вернувся додому вночі, о першій годині. В піжамі він вийшов до флігеля глянути на Майкла — але Майкла вже не було.

Чумний барак у Сан-Франціско, як і по всіх американських містах, стояв на найдальшій, найубогішій, найзанедбанішій, найдешевшій з усіх муніципальних земельних ділянок. Місцина була майже не захищена з боку Тихого океану, і там тужно завивали над піщаними кучугурами холодні вітри та пливли густі тумани. Веселі гулящі компанії ніколи не приїздили туди, хлопчаки не дерли там пташиних гнізд і не гралися в диких індіян. Навідувалися туди хіба самогубці, що, зморені життям, шукали найвідповіднішої декорації для свого смутного вчинку. А зробивши задумане, прийти туди вдруге, звісно, не могли.

І краєвид у вікнах бараку був не надто веселий. За чверть милі з одного й з другого боку в неглибокій долині між піщаних дюн Доутрі міг бачити дві будки для озброєних вартових, ладних скорше пристрелити зачумленого втікача, ніж ловити його чи вмовляти, щоб вернувся до своєї в'язниці.

А з інших двох боків у вікна видно було ліс. Росли там евкаліпти, але які несхожі на своїх величних братів, що ростуть на рідній землі! Абияк посаджені міською управою, абияк доглядані, вони тисячами гинули в нерівній боротьбі з ворожими силами чужого клімату, а рідкі недобитки здіймали вгору покорчене гілля, мов у агонії. То були скорше кущі, ніж дерева, бо на вбогому грунті росли не так у гілля, як у коріння, чіпляючись ним за пісок, щоб опертися морським вітрам.

Доутрі й Квекові не дозволялось доходити навіть до вартових будок. Кордон для них пролягав за сто ярдів від бараку. Туди сторожа приносила їм харчі, ліки, писані настанови лікарів і квапливо відходила. Там поставлено й чорну дошку, на якій Доутрі міг крейдою написати свої побажання й вимоги — великими літерами, щоб їх можна було прочитати здалеку. І на тій дошці він день у день писав не прохання приставити йому пива, хоча його шестиквартовий режим так різко урвався, а отакі вимоги:

ДЕ МІЙ СОБАКА?

ІРЛАНДСЬКИЙ ТЕР'СР

КОШЛАТИЙ

ЗВАТИ КІЛЕНІ-БОЙ

ВЕРНІТЬ МЕНІ СОБАКУ

Я ХОЧУ ПОГОВОРИТИ З ДОКТОРОМ ЕМОРІ

ХАЙ ДОКТОР ЕМОРІ НАПИШЕ МЕНІ ПРО СОБАКУ

А одного дня Доутрі написав таке:

ЯК МЕНІ НЕ ВЕРНУТЬ СОБАКИ, Я ВБ'Ю ДОКТОРА ЕМОРІ

Після цього газети повідомили публіку, що смутний випадок з двома прокаженими, поміщеними в чумний барак, обернувся трагедією, бо один з них, білий, збожеволів. Свідомі громадяни писали до газет, протестуючи проти існування такого джерела небезпеки для міста, й вимагали, щоб федеральний уряд збудував лепрозорій для цілої країни десь на далекому острові чи відлюдній гірській вершині. Та цей слабенький спалах зацікавленості за три дні й згас, і шмаркачі-репортери вже розважали публіку побрехеньками про дивовижного пса — покруча від аляскинського кудлача й ведмедиці, та здогадами, чи справді Кріспі Анджолотті порізав трупа Джузеппі Бартольді на шматочки й у мішку з-під зерна

1 ... 95 96 97 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеррі-Островик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джеррі-Островик"