Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Юлія, або Запрошення до самовбивства 📚 - Українською

Читати книгу - "Юлія, або Запрошення до самовбивства"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Юлія, або Запрошення до самовбивства" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 109
Перейти на сторінку:
«Слава КПРС» і потоплені ескадрою мадам Тетчер аргентинські моряки на Фолклендах, розстріляні арабськими терористами ізраїльські важкоатлети на Мюнхенській олімпіаді і три згорілі радянські космонавти Добровольський, Волков, Пацаєв, новітній Христос Че Гевара і Мерилін Монро, брати Кеннеді і якийсь Менгісту, син ефіопської прачки, який згноїв у ямі Хайле Селассіа, імператора найдавнішої на земній кулі династії, що вела свої початки від царя Соломона і цариці Савської, а ще ж були фізики і лірики, генетики і кібернетики, резиденти й дисиденти. Берлінська стіна і чучхе, тигри в моторах Марінетті й реактивні літаки, швидкісний стриптиз жінок і змагання машин у Формулі–1, натовпи прочан, що летять до Рима й Мекки, переганяючи ангелів у небесах, і мільйони байтів інформації в комп’ютерах, покоління яких намножуються навальніше за людські покоління, все мчить, летить, шаленіє, стукотить і грюкотить, як кобиляча голова з страшної дитячої казки, цілі епохи спресовуються до років, днів, хвилин, знищуються вчення, які потрясали держави й континенти, западають у безодні непам’яті пророки й провісники, адепти й авторитети, мелодії й ритми, тварини й рослини, занесені в Червону книгу, а старий чоловік жив далі, тільки став обережніший і повільніший в рухах та розважливіший в судженнях, а в душі так само горів вулканічним жаром, і мисль билася в льому неприборкана, мов дикий орел у сталевій клітці. Тепер він жив, як пам’ятник на майдані, на якому іде безконечна революція, — заглиблений у себе, навіки замкнений у собі, мов гірський кам’яний масив. Що є людина і навіщо вона на сім світі? Перебороти непереборне, досягти недосяжного, витерпіти нестерпне, знести незносне — і все те лиш для того, щоб зрештою скласти свої кістки і вже ніколи не мати змоги вигукнути разом з пророком: «Чи ж оживуть кості сії? Чи ж оживуть?».

До Стамбула вони з залізничним генералом летіли, звісно ж, першим класом, безплатна випивка, персональні стюардеси, залізничник налягав на французькі коньяки. Шульга посьорбував віскі і читав книжечку (мав звичку завжди брати собі в дорогу щось до читання — кишеньковий формат, бібліотечка «Иностранной литературы», 1986 рік, Герман Гессе, «Последнее лето Клингзора»),

— Ви мені налийте з нерозпечатаної бутилки! — вимагав

залізничний генерал, а Шульга читав тим часом: «Наш прекрасный разум стал безумием, наши деньги — бумаги, наши машины могут только стрелять и взрываться…»

— Турки — вони ж голі! — турчав на вухо Шульзі залізничний чин. — У них зверху вроді там щось і є — Стамбули, курорти, фісташки, чи я там знаю? — а в землі ж чортма! Нафту качали з Іраку, а президент Буш цикнув — і крапка! Російський газ котився з самого Уренгоя, а газопровід де пролягає? По території суверенної незалежної держави Україна. А держава Україна має свого президента, не треба нам ніяких Бушів. Наш президент сказав: газ іде по нашій суверенній території? То візьміть цей газ для наших потреб. І турки зосталися при своїх інтересах. Ти думаєш, чого вони вчепилися в цей експрес, на переговори про який ми з тобою летимо? Вони хочуть щось висмоктати з України! Ти мене слухаєш, Шульга? Турки — це…

А Шульга читав Германа Гессе: «… это человек, esse homo, усталый, жадный, дикий, инфантильный и изощренный человек нашей поздней эпохи, умирающий, желающий умереть европейский человек, утонченный всеми порывами, больной от всех пороков, воодушевленный знанием своей гибели, готовый ко всякому прогрессу, созревший для всякого регресса, весь — огонь, но и весь — усталость, покорный судьбе и боли, как морфинист яду, одинокий, опустошенный, древний, Фауст и Карамазов одновременно, зверь и мудрец, совершенно обнаженный, совершенно без честолюбия, совершенно голый, полный детского страха перед смертью и полный усталой готовности умереть».

Шульга не знав цього письменника, але тепер здивувався незмірно збігові своїх думок з його словами про готовність умерти, він жив досі не завдяки вірності ідеалам, а тільки всупереч їм, бо людське життя — це життя душі, а його душа стала жити далекої ташкентської ночі, і все, що було потім, було трагічними втратами, тяжкими спогадами, історією, і, може, коли б не Київ з його загадковими тисячоліттями, то навряд чи вдалося б Шульзі уберегти свою нещасну покраяну душу.

Стамбул нагадував Київ. Тут з особливою силою розумієш, що таке історія, припускаєш навіть, що окрема людина може обійтися без історії (бо не всім пощастило жити в Києві або в Царгороді), але народ — ніколи. Схожість між Києвом і Стамбулом виявлялася також у натовпах на їхніх вулицях. Це були, сказати б, натовпи історичні. І не важить, що на київських вулицях були переважно жінки (вродливіші за жінок на вулицях Парижа і Варшави), а тут панував чоловічий світ, — золотий гомін давнини таємничим чином поєднував ці різноликі натовпи, їхній невпинний рух і їхнє вічне існування, а ще поєднувало їх забуття. Так само як у Києві вуличними натовпами навіки були забуті князі в соборах, схимники в печерах, гетьмани на майданах, лицарі духу державної незалежності і «підніжки трону, грязь Москви», — у Стамбулі, який колись хотів тільки воювати, а тепер торгувати, забуття громадилося, мов Софія, що була перетворена колись Мехмедом–завойовником з візантійського храму на мечеть, щоб знищити всі спогади про казкову тисячолітню імперію, а тепер стала гігантським монументом забуття імперії Османської і, мліючи під пекучим стамбульським сонцем, додивляється свої тисячолітні сни понад мурами Костянтина і Феодосія, обелісками й кам’яними цистернами, золотими султанськими палацами і забутими султанами в замшілих гробницях, величними мечетями і найбільшими в світі базарами, де сяє мідь, вирита з надр усієї Азії, пишно купчаться хутра й шкури, здерті з усіх тварин у лісах і степах, лежать піраміди килимів, якими можна вистелити цілі материки; і велетенські ріки людських натовпів, багатомовних, як на вавилонськім румовищі, обтікають Софію, мечеті, палаци, заповнюють торговища, майдани, розкішні магістралі, старовинні вулиці, круті, як баранячі лоби, тісні завулки, що нагадують сліпу кишку, горби й падоли, мости й пристані, і скрізь клекіт, метушнява, вічний поспіх, двигтіння натовпів, землі, води, повітря, страхітливі машини, може, найбільші і найне зграбніші в світі, розлогі, як невільничі галери, гарчать зношеними двигунами, їдуть, розгойдуючись, заповнюючи собою вузькі вулички, крешучи бортами об стіни будинків, дим од бурого вугілля, солодкий і гнітючий, завис над містом, хмари налягають над Босфором, густа імла, змішана з бензиновим чадом, наповзає на аромати лавру, троянд і жасмину, дорогих парфумів і вбивчих запахів смаженого й печеного: смажений мигдаль і печені каштани, величезні шматки жирного м’яса, мов для голодних тигрів, і риба, запечена

1 ... 95 96 97 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юлія, або Запрошення до самовбивства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юлія, або Запрошення до самовбивства"