Читати книгу - "Дочка Медічі"

Я встаю з колін і повертаюсь обличчям до королеви Наваррської.

— Так, я чула про це.

— Насправді я була нею майже до тридцяти років.

— Проте зараз ви вже не католичка, пані, тож я не розумію вашої присутності в цій каплиці.

— Гадаю, ви розумієте.

— Хочете поговорити зі мною наодинці?

Вона ледь помітно усміхається.

— Я казала моєму Генріху, що ви розумні. Знаєте, що він мені відповів?

Я не знаю, і мене це не цікавить.

— Він відповів, що чудово пам’ятає з дитинства, що серед усіх кузенів Валуа ви завжди були найяскравішою.

— Він мені лестить.

— На відміну від вашої вдачі, ваш розум не викликає жодних сумнівів.

— Пані! Відколи ви приїхали, я поводилася дуже люб’язно. Чим я заслужила таку неввічливість із вашого боку?

— Я не хочу бути грубою з вами, а радше відвертою. Правду кажучи, я здивована, що ви така незіпсована, зважаючи на атмосферу, що панує при вашому дворі. Саме це я написала моєму синові. Як би не відрізнялися наші релігійні переконання, ви як щиро віруюча людина маєте знати, що французький двір просякнутий гріхом.

Мої щоки пашать від гніву.

— Якщо ви так незадоволені моїм вихованням, я не розумію, чому ви й досі тут.

— Ваше минуле мало цікавить мене. Я маю вагомі підстави схвалити цей шлюб. Однак вони не матимуть жодного значення, якщо я не знатиму, як ви поводитиметеся в майбутньому.

— Якщо ви питаєте, чи зможу я покохати вашого сина, чесно відповім вам: ні. Отже, тепер ваша черга бути прямолінійною.— Вона киває.— Добре. Я не надто переймаюсь, чи любитимете ви Генріха. Я вийшла заміж за Антуана де Бурбон по любові. Такий вибір має не лише переваги, а й чимало недоліків. Питання в іншому: чи зможете ви підкоритися моєму синові?

— Пані, коли принц Наваррський стане моїм законним чоловіком, я підкорятимусь йому в межах розумного.

Здається, така відповідь їй не до вподоби. Жанна пильно дивиться на мене.

— А як ви визначатимете «розумне» та його межі? Як чоловік Генріх мусить домінувати. Ви згодні дотримуватися його поглядів? Ви зміните свою віру на віру вашого чоловіка?

Я випростовуюсь на повний зріст і торкаюсь хрестика на моїй шиї.

— Пані, я не зреклася б моїх поглядів заради вашого сина й не перейшла би в іншу віру, навіть якби він успадкував корону цілого світу, а не одного королівства, значно меншого за те, яким править моя родина.

— А якщо ваша власна совість підкаже вам змінити віру? Як і двір, церква може стати зіпсованою. Навіщо тоді чіплятися за неї?

— Людина не може зіпсувати те, що створене Богом, бо воно незмінне. Люди можуть нехтувати Божими заповідями, коли коять гріхи, або порушувати їх, піддавшись єресі. Але це нічого не змінює. Істина — одна.

Кров закипіла в мені. Я небезпечно близька до того, аби в очі сказати королеві Наваррській, що вона єретичка. Однак вона лише пронизує мене своїм холодним, жорстким поглядом, після чого киває з таким виглядом, наче прийняла якесь рішення.

— Молодь зазвичай висловлюється з упевненістю, обумовленою браком досвіду. Я часто застерігаю Генріха не робити так. Проте я першою закликала вас бути відвертою і не шкодую про це. Чи буде вам прикро дізнатися мою думку? Здається, я даремно проїхала такий довгий шлях. Попри всю вашу красу та шляхетне походження, ви погана наречена для мого сина.

— Що ви їй наговорили? — лютує мати.

Я гадала, що мене раніше покличуть до суду через розмову з королевою Наваррською. Точніше, того самого дня. Але хитра Жанна Д’Альбре дочекалася нагоди поговорити з Карлом наодинці, вдруге обійшовши матір.

— Я сказала її величності, що підкорюся принцу Наваррському тілесно, але в питаннях віри — ні. От і все. Можу присягтися всім святим, якщо бажаєте.

Мати дивиться на Карла, який ходить перед вікнами її кабінету.

— А що саме сказала вам королева Наваррська?

— Вона сказала, що весілля не буде, й вона надто добре ставиться до мене, аби й надалі зловживати моєю гостинністю.

— Це схоже на неї,— мати підходить до Карла.— Вона розумніша, ніж я думала,— попри незадоволення, вона каже це з певною повагою.— Але я не здамся так легко,— вона визирає з вікна. На що б там не дивилася мати, сподіваюсь, вона не знайде натхнення. Я щойно відіслала листа Генріху, повідомивши, що мені, ймовірніше за все, вдалося уникнути шлюбу.

Мати розвертається до короля.

— Ваша величносте, ми маємо діяти зухвало.

— Що ви пропонуєте, пані? Я не благатиму її видати Марго заміж за принца. Це принизить нас обох.

Якщо Жанна принизила гідність Карла, все буде гаразд.

— Ми домовилися про укладання шлюбу ще до того, як Жанна покинула Нерак,— каже мати.— Відтоді, як вона приїхала сюди, вона одержима тисячами різних деталей, пов’язаних із весільною церемонією.

— Давня історія,— відповідає Карл.— Здається, зараз вона пояснює свою відмову непохитним католицизмом Марго.

— Можливо, проте їй буде важко відстоювати таке заперечення, адже вона з самого початку знала, що ваша сестра — так само, як і ваша величність,— переконана католичка.

— І що це означає? — Карл напрочуд здивований, і я поділяю його почуття.

— Ми відмовимось від усіх