Читати книгу - "Коріння Бразилії"

Даніел Періш Кіддер (1815—1891) — американський пастор методистської церкви.

Reverendo Daniel P. Kidder, Sketches of Residence and Travels in Brazil, I (London, 1845), p. 157.

Thomas Ewbank, Life in Brazil or a Journal of a Visit to the land of the Cocoa and the Palm (New York, 1856), p. 239.

Мета того, хто діє (лат.).

Мета самої дії (лат.).

Поняття покликання (Beruf, або calling) ретельно проаналізоване Максом Вебером у його досить відомій праці про протестантську етику та дух капіталізму. Можна з обережністю обійти тенденції, до яких схиляється великий соціолог, щоб у поясненні певних явищ виразно підкреслити значення суто моральних та інтелектуальних чинників, не звертаючи увагу на інші фактори, можливо, навіть більш вирішальні, наприклад економічні. У цьому випадку «протестантський дух» впливав на формування капіталістичної ментальності всупереч економічним рухам, наслідки чого спостерігаються, зокрема, у північних країнах, де мало успіх протестантське віросповідання, головно кальвінізм. У такому сенсі виглядають логічними деякі обмеження, які такими істориками, як Брентано і Тоуні, були протиставлені основній тезі праці М. Вебера, цитованої вище. Утім, ці обмеження не спростовують того твердження, що протестантські народи стали носіями трудової етики, яка особливо відрізняється від тієї, що сформувалась у переважно католицьких державах. Там, як помітив Вебер, слова на позначення професійної діяльності позбавлені чітко релігійних відповідних конотацій, за винятком германських мов. Отже, у португальських перекладах Біблії концепт «праці» постає етично знебарвленим, тоді як у протестантських версіях використовуються слова «Beruf» та «calling». І лише у випадках, де треба експресивно виразити ідею заклику до вічного спасіння, як, до прикладу, у Першому посланні Коринтянам, VII:20, у португальських версіях з’являється термін «покликання», семантично еквівалентний до Beruf та calling у своєму початковому значенні. У випадку з протестантами така умова добре відображає пуританську мораль, чудово пояснену Тоуні, згідно з якою праця — не просто щось нав’язане природою або Господня кара, а передусім вид аскетизму, «більш суворого, ніж у будь-якого жебракуючого ордену, діяльність, дана волею Господньою, якою ми повинні займатися не в самотності, але вірно й належно виконуючи свої світські обов’язки». «Йдеться не лише про економічні засоби, які можна полишити, тільки-но фізичні потреби будуть задоволені. Мова йде про духовну мету, яка одна дарує здоров’я душі, і моральний обов’язок — це працювати на неї, навіть коли вона припиняє бути матеріальною потребою». Справжній християнин повинен присвятити себе колові своїх справ і уникати будь-якого неробства, тому що той, хто марнує час, нехтує власною душею. Він повинен надавати перевагу заняттю перед спогляданням, яке є виявом поблажливості до самого себе. Виправдань для припинення праці у багатого не більше, ніж у бідного, різниця лиш у тому, що він повинен своє багатство використати на користь суспільства. Жадібність небезпечна для душі, але ще більшу небезпеку несуть лінощі. Розкіш, вихваляння та необмежені розваги неприйнятні для поведінки справжнього християнина. Навіть надмірної прив’язаності до друзів і родичів почасти слід уникати, щоб у серці лишалося досить місця для святої любові до Бога. «Коротше кажучи, життя християнина має бути систематичним і організованим: продуктом залізної волі та чистого здорового глузду». — Прим. авт.

Cf. Max Weber, Die Protestantische Ethik und der Geist des Kapitalismus (Tübingen, 1934), p. 63 e segs.; також cf. R. H. Tawney, op. cit., págs. 242 e seg.

Карл Герман Конрад Бурмайстер (1807—1892) — німецький натураліст. Працював як географ, геолог, ботанік, орнітолог, морський біолог, ентомолог, теріолог, палеонтолог, метеоролог і опублікував понад 300 робіт.

Можливо, є перебільшенням твердження Макса Вебера про те, що мало в якій країні було більше graduates (випускників), ніж у Новій Англії в перші роки її існування. Принаймні якщо включати до цього числа тих власників дипломів, на яких чекала служба не духовного характеру. Що ж до адвокатів і власне суддів, достовірно відомо, що в Новій Англії, як і в усіх британських колоніях Північної Америки, попервах і майже до середини XVIII їхню роботу виконували люди без фахової освіти (див. James Truslow Adams, Provincial Society (New York, 1943), p. 14). Приблизно в 1754 році політичний престиж адвокатів лише починає встановлюватися, тоді ще попри значний спротив більш консервативних кіл, і досягає своєї кульмінації вже у передреволюційний період. З цього приводу див. Adams, op. cit., p. 313; Evarts Houtell Greene, The Revolution Generation (New York, 1943), p. 80. — Прим. авт.

James Truslow Adams, Provincial Society (New York, 1943), p. 14. J. T. Adams, op. cit., p. 313; Evarts Houtell Greene, The Revolution Generation (New York, 1943), p. 80