Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

Аж ось двір освітлився полум’ям пожежі, горіло за чорним двором.

– Горить!.. Горить!.. Що роблять, супостати!.. – збентежено промовив Петруня і встав із східців. – Це за двором хтось підпалив клуні...

Обличчя в Григора загорілося рішучістю, але він удав із себе здивованого.

– Хто б це міг підпалити?

– Ти не знаєш, хто?.. – вискалив свої ікли Петруня. – Ти добре знаєш, хто!

З чорного двору прибіг Борис, збентежений і разом лютий.

– А, вже з’явилися. Палити почали! А ти готуйся! Гукнеш, коли скажу. Ото вони, твої чорти! – гримнув він на Григора. – Петруню, пильнуй за ним, щоб він оце мовчав і не рухався з місця. А я зараз оббіжу двір! – сказав і швидко побіг поза будинок.

– Не ворушись мені! – теж гримнув на Григора Петруня, а сам, важко сопучи, поліз нагору по східцях драбини і почав прислухатися. – Уже йдуть... понад стіною крадуться... Ач, мовчки як, тільки бур’ян шелестить... Та однаково не вкусите!.. – бубонів Петруня, злазячи додолу.

– Хо, хо, хо! – почувся дикий регіт та брязкіт заліза на чорному дворі.

– Почули й оті своїх. Грюкають ланцюгами. Сидіть собі, голуб’ята, сидіть... – бурмотів Петруня.

Пожежа розгорялася, заливаючи сяйвом двір. Заскиглили й завили собаки, заголосив жіночий голос. Щось задеренчало, затупотіло. Прибіг Фрик, блідий, дуже переляканий, волочучи позад себе вила.

– Мейн-ґот!.. Я вже злякався зовсім... Ох, дуже страшно там... сміються дуже в’язні... Так не форштейн... – лопотів німець.

Аж ось прибіг і Борис зі смолоскипом і пістолем.

– Ось ми їх повчимо!.. Знатимуть!.. Нехай не думають, що тут дурні та боягузи! А ви чого вже тут? – запитав управителя.

– Ох, я тікав... не можу там... Я вже вмирав два рази... – одповів той тремтячи.

– Ну, і допомога з вас!.. – сказав досадливо Борис. – Ось я їх почастую. Ану, ти! – гукнув на Григора. – Лізь та гукай, а потім я полізу! Гукай, щоб вони йшли до брами. А коли мовчатимеш, або скажеш, що не слід, то я тебе гукну з оцього! – намірився пістолем.

– Ще встигнеш убити... встигнеш, – говорив спокійно Григор, піднімаючись східцями. А коли став на стіні, то гукнув голосно: – Сюди! Сюди! До головної брами!

Хтось одгукнувся за стіною.

– Злазь! Іди сюди! – гукнув Борис.

– Ти чув?.. Повірили... Усі будуть біля брами! – сказав Григор Борисові, коли зліз згори. Він аж зблід, обличчя в нього наче аж подовшало.

Усі притихли, сподівалися чогось страшного.

Борис, припавши вухом до брами, слухав кілька хвилин, а потім, держачи в руці смолоскипа й пістоль, поліз по східцях угору. Он уже він на стіні і спустив смолоскипа вниз, щоб не видно було з того боку. Перехилився, глянув у той бік стіни і почав прислухатися. За брамою почулося глухе тупотіння ніг на містку. Борис присів біля гармати і підвів угору смолоскип.

– Мейн-ґот! Я ще раз умру!.. – промовив злякано Фрик, і, кинувши долі вила, затулив собі вуха.

Петруня сидів байдуже. А Григор, дивлячись угору й стежачи за рухами Бориса, обмотав себе, наче поясом, ланцюгом і натягнув його, мов струну.

Ось уже смолоскип біля запалу гармати, повинен статися вибух. Але смолоскип чогось тільки зашкварчав і погас. У ту ж мить Григор попустив ланцюжка і раптом шарпнувся, ланцюжок порвався, а він підскочив швидко до брами, нахилився до кошика, витяг ключі і встромив у колодку.

– Що ж це таке? Це він тут щось зробив! – почувся з-за стіни Борисів голос.

– Ой-ой! Дивись! Дивись! – загаласав несамовито Петруня, побачивши Григора біля брами з ключами. Він аж остовпів.

– Коли його вилами! – закричав скажено Борис і націлився звідтіль на Григора з пістоля, але пістоль тільки клацнув і не стрельнув.

А Григор уже одімкнув колодку і тягнув засува, дивлячись на Петруню. Петруня кинувся на нього з вилами, щоб пришпилити його до брами, коли ж Григор одскочив убік, схопив вила, що лежали долі біля Фрика і вдарив ними по вилах Петруні, вибив у нього з рук, і вони впали перебиті, а сам кинувся до брами знов, щоб скинути залізного гачка і одчинити браму.

Усе це зробилося в одну мить, так швидко, що Борис ледве устиг підсипати на поличку пістоля пороху і спуститися вниз. Ось він уже на останньому щаблі, ось він уже стрельнув, а Григор упав долі біля брами, не скинувши гачка.

У ту саму мить Самко, не пам’ятаючи себе, майже не прицілившись, стрельнув з дерева, зі свого пістоля, і Борис, скрикнувши, схопився за руку. А побачивши, що затріщала, одчиняючись, брама, побіг кричучи:

– Микито! Микито! Підпалюй ґнота!

Самко, побачивши крізь щілину напіводчиненої брами дуже плече Маркове,