Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Перстень Борджія, Володимир Нефф 📚 - Українською

Читати книгу - "Перстень Борджія, Володимир Нефф"

340
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перстень Борджія" автора Володимир Нефф. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 101
Перейти на сторінку:
де народився, — зауважив паша Абедін. — Бо народився я в такому собі малесенькому сільці неподалік від Лодзі, серед мочарів, і коли пригадую щось із свого дитинства, то ці спогади нічого не варті, приміром, як ходив по вузенькій стежинці з батьком у Лодзь на базар, а через ту стежинку стрибали зелені жаби з брунатними плямами на спині; отож скажіть–но мені, вельможність, навіщо людині згадувати зелених жаб з брунатними плямами на спині? Тому я й радий, що влаштувався тут і що мені більш–менш живеться добре — себто жилося б, якби не було того нещасного Абдулли, Знання Його Величності, котрий залюбки нас усіх доведе до злиднів, аби лише здобути кошти на закупівлю гармат і рушниць.

— Як це, — здивувався пан д’Анкетіль. — Я вважав, що ви з радістю йдете на ці фінансові пожертвування і що Абдуллу у ваших колах дуже поважають і навіть люблять.

Паша Абедін беззвучно засміявся.

— Поважають і навіть люблять! — вигукнув він. — Щоправда, султан його любить, бо втішається тією балаканиною, а Ібрагім, генерал яничарів, є його приятелем з дитинства, до того ж цьому бовдурові все одно, спати на голій землі чи на пухових перинах; але інше панство? Абдулла посягнув на їхні маєтки, а вони мають його за це любити? Чи ж бачив хтось у житті подібне?

— Я радий це чути, радий, що його не люблять, — сказав пан д’Анкетіль. — Саме він є предметом тієї бюрократичної чортівні, яка так розлютила мене і на яку я скаржився вам: я щойно отримав письмове розпорядження з Франції поширити новину, що Абдуллу, котрий бозна–як дістався до Парижа, схопили і стратили.

— Не може бути, — підскрчив паша Абедін.

— Чому? — запитав пан д’Анкетіль.

— Неможливо, — відповів паша Абедін. — Чому це ваша вельможність має поширювати новину про те, чого не сталося, бо не могло статися?

— Чому не могло статися? — роздратовано озвався пан д’Анкетіль.

— Тому що це було б надто чудово, — сказав паша Абедін.

— Чудово чи ні, але це сталося, — мовив пан д’Анкетіль. — Ось написано чорним по білому. Вони хочуть, щоб ця новина розлютила турецькі урядові кола якнайбільше — щоб я наголосив, що Абдуллу катували і стратили без суду, бо не довели жодної провини. Одне слово, я маю чинити так, щоб султан так само без суду наказав посадити мене на палю, і все це задля ідіотської ідеї якогось вошивого капуцина, який ніколи не бачив живого турка.

Пан д’Анкетіль знову розлютився.

— Повторю ваші слова, ваша вельможність: бозна–як дістався до Парижа, — сказав паша Абедін. — Але як він міг бозна–як дістатися до Парижа? Хіба людина може бозна–як дістатися до Парижа?

— Не знаю, — відповів пан д’Анкетіль. — Але він мусив туди дістатися, якщо про це пише отець Жозеф.

— А може, просто переплутали ім’я? — поцікавився паша Абедін.

— Навряд, бо наш шевальє де ля Прері, який добре знає Абдуллу, саме в Парижі й напевно впізнав його. A propos: коли ви бачили це ваше Знання Його Величності востаннє?

— Так, так, я лише тепер усвідомив, що Знання Його Величності уже давно не з’являлося при дворі, — потвердив паша Абедін. — Ми гадали, Абдулла знову десь щось реформує. Він би постійно щось реформував. Реформи — це його справа.

— А він, як видно, замість того поїхав у Париж, де на нього чекав кінець, — завершив пан д’Анкетіль.

— Чи можу я прочитати письмову звістку про цю подію? — запитав паша Абедін.

Пан д’Анкетіль мовчки подав йому листа отця Жозефа, і паша Абедін, надівши свої сильні окуляри, почав вивчати цей документ, голосно цмокаючи й похитуючи головою.

— Що ви на це скажете? — озвався пан д’Анкетіль, коли паша Абедін дочитав і, опустивши руки з листом униз, задивився кудись у далечінь.

— А що я маю казати? — відповів він питанням на питання.

— Ви все–таки ліпше знаєте турецькі стосунки, — мовив пан д’Анкетіль. — Що ви мені порадите робити?

— Що робити? — перепитав паша Абедін. — Тепер не залишається нічого іншого, як подбати про поширення такої новини. А це ви вже можете вважати виконаним, повідомивши мене, вашого gehorsamster Diener[43]. Отож вам досить написати султанові короткого листа зі співчуттям, якого він має отримати вже завтра вранці. А тепер прошу вибачити, сьогодні мені ще треба зробити кілька візитів.

Так розійшлися, навіть не торкнувшися карт, приятелі.

Наступного ранку було засідання Великої Ради.

Батько прекрасної Лейли й тесть Абдулли історик Гамді, що пішов до сералю, як уже звик останнім часом, у зношеному залатаному халаті, зі старим вицвілим тюрбаном на голові, стривожився відразу, як тільки потрапив до зали засідань, бо зауважив, що, крім нього і сивого візира, всі інші високі сановники, що сиділи у середині зали, як і переважна більшість присутніх чаушів, поприходили вичепурені, у дорогому одязі, прикрашеному коштовностями. «Щось трапилося, а мені знову нічого не сказали», — міркував Гамді, і його серце тріпотіло від ляку, сповнюючи млостю. Справді, паша Абедін минулого вечора, покинувши дім пана д’Анкетіля, встиг зробити багатенько візитів, а відвідані ним пани, у свою чергу, ще більше, отож про смерть Абдулли довідалися усі придворні від найвищих до найнижчих, за винятком тих, що слушно чи неслушно вважалися запроданцями і виплодками Абдулли, таких, наприклад, як Гамді–історик, тесть Абдулли, чи старезний великий візир, який не мав власної думки й любив усе, що любив султан, і ненавидів усе, що заперечував султан. Ці бідолахи, так само як учений історик Гамді, прийшли на засідання у своєму удавано жебрацькому одязі. Той, Для Якого Немає Титулу, Відповідного Його Гідності, як завжди, не знав нічого, а найнебезпечнішого для всіх наймита Абдулли, генерала Ібрагім–агу, себто Франту Ажзавтрадо–дому вчора терміново послали в Ізмір буцімто для

1 ... 95 96 97 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перстень Борджія, Володимир Нефф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перстень Борджія, Володимир Нефф"