Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

Мало хто знає, що саме цей документ поклали в основу аналогічного закону, ухваленого Верховною Радою України 8 жовтня 1991 року. Як у тому, так і в другому законі, наприклад, громадянами Української Держави (України) оголошувалися всі, хто проживав на відповідній частині території Російської держави (СРСР). Але, на відміну від аналогічного Закону України, Закон Української Держави містив як додаток так зване «Заприсяжне обіцяння» такого змісту: «Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй Батьківщині, охороняти інтереси держави і всіма силами своїми допомагати її славі та розцвіту, не жалкуючи для цього навіть і свого життя. Обіцяю та заприсягаюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української Держави, щиро виконувати всі обов’язки громадянина її, коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусять бути для мене вище моїх особистих інтересів»[110].

Матеріалізація «Положення (Устава) “Про облік наседення в містах і міських оселях”» дозволила би не тільки задовольнити допитливість пізніших дослідників щодо чисельності населення УД, але й вирішити не менш нагальні завдання типу складання реєстру виборців (якого станом і на 2010 р. в Україні все ще не існує), списків платників податків, призовників до війська, жінок репродуктивного віку тощо.

31 липня уряд ухвалив детально розроблене спеціальне «Положення (Устав) “Про облік населення в містах і міських оселях”» держави. Ця марудна справа покладалася на домовласників, які повинні були звітувати перед Державною вартою[111].

Виборчий закон

Завершення війни поставило перед Скоропадським гостре питання про легітимацію його режиму. За умов військової окупації питання це практично в порядку денному не стояло — легітимним правителем України був той, кого підтримувала німецько-австрійська збройна сила.

15 жовтня голова уряду доповів колегам про особистий лист голови держави, в якому той «вважає своєчасним приступити до вироблення закону про вибори до Державного Сойму». Результат отримали вже 20 листопада. Розглянувши представлений законопроект, уряд визнав скликати Сойм до 15 лютого 1919 р., а сам закон в остаточній редакції розглянути до 5 грудня.

Виборчий закон, підготовлений Спеціальною комісією при Міністерстві внутрішніх справ, став одним з найважливіших, системоутворюючих державних документів. Засадничий принцип — загальне виборче право. Вибори запланували на 15 лютого 1919 р., у зв’язку з чим було підготовлено проект поділу країни на 251 виборчий округ[112].

Процес підготовки до виборів очолив не хто інший, як Василенко. Сучасний дослідник інформує: «У листопаді—грудні 1918 р. М. П. Василенко очолював комісію по розробці проекту положення про вибори до Українського Державного Сойму. Комісія провела 16 засідань, на яких точилися гострі дебати щодо майбутнього України. М. П. Василенко обстоював необхідність федерування з Росією, але за умови попереднього уконституювання України як самостійної держави... Зокрема, Сойм не одержував прав і повноважень Установчих зборів, кадети відверто боялися, що в такому разі можна «відкрити двері у невідоме майбутнє, штучно підтримувати революційний рух». Тому, на думку М. П. Василенка, треба було спочатку ухвалити Конституцію, а за Соймом залишити функції законодавчого органу. Щоб відсіяти від виборчого процесу радикальну молодь, був установлений досить високий віковий ценз виборців — 25 років, але зберігалась формула загального, прямого, рівного і таємного виборчого права»[113].

Висновок автора

Правові підвалини функціонування режиму було загалом сформовано впродовж перших 100 днів нової держави. Після цього процес не тільки не пригальмувався, але, навпаки, лише набирав обертів. Саме це і дає нам усі підстави для підтвердження висновку про те, що доба Гетьманату — це таки дійсно «період справжнього розвитку української державності»[114].

Частина ІІІ

Законотворчість в УД

Як це не дивно, українські дослідники до сьогодні не встановили ані кількості ухвалених за часів Української Держави законів, ані, тим більше, не спромоглися їх проаналізувати. За 100 років, що минули від створення УД/Гетьманату, над цим питанням замислилися аж три особи. Перший, Д. Дорошенко, підрахував: упродовж перших трьох місяців було ухвалено понад 250 законів, у т. ч. про громадянство, вибори до міських і сільських громад, про сенат, низку законів щодо адміністративних проблем тощо[115]. Сам гетьман у Грамоті від 29 жовтня стверджував, що станом на той день було ухвалено більше 400 законів[116]. За даними сучасної дослідниці Олександри Кудлай, «Радою Міністрів за сім з половиною місяців роботи було підготовлено та затверджено 109 законів та статутів. Частина законів, — вказує вона, — мала постановчий характер, тобто вони мали короткострокову дію. В більшості це закони, що асигнували кошти до відомств різних міністерств на потреби проведення певних заходів та втілення в життя відповідних урядових рішень. Значна частина цього масиву документів торкалася сфери освіти, культури та мистецтва». При цьому, — пояснює дослідниця, — 17 законів, 14 постанов, 2 статути і 1 інструкція, тобто 34 документи, стосувалися розвитку галузі освіти, науки і культури[117]. В принципі це все, що відомо до сьогодні.

«Все» — як це часто буває в українському житті — часом не означає, що це так-таки і «все». За нашими підрахунками, зробленими за публікаціями у гетьманському офіціозі «Державний вістник», за весь час існування Української Держави було ухвалено, як мінімум, 243 закони, звернення, грамоти, рішення про формування урядів та інших органів державної влади та управління і інші системоутворюючі документи.

Хронологічно першим з цих документів є «Грамота П. Скоропадського до всього українського народу» від 29 квітня, останнім — «Постанова Ради Міністрів Української Держави про складення повноважень» від 14 грудня. Всі ці документи вичерпно, в принципі, висвітлюють основні напрямки — усього їх близько 30 — державотворчої діяльності Павла Скоропадського та його «команди».

Придивімося до цих документів уважніше. Це варто зробити ще й тому, що більшість цих документів уперше запроваджена до наукового обігу, хоча основні з них були оприлюднені ледь не 20 років тому (в т. ч. автором даної розвідки). Важливо розуміти, що вищезазначені 243 нормативні акти було ухвалено за 229 днів перебування гетьмана при владі. Багато це чи мало? Оцінити це кожен може сам, якщо візьме до уваги таку, наприклад, статистику. Депутати IX складу Верховної Ради України, обрані на позачергових виборах 21 липня 2019 р. впродовж вересня—грудня, тобто за 122 календарні дні, ухвалили аж 94 (6,7%) законопроекти та 267 (17,9%) законів[118]. І це — за наявності однопартійної більшості, яка працювала в так званому «турборежимі»!

Принципово важливим кроком стало визначення порядку ухвалення нових законів в УД. Особливості законодавчої процедури (за Анастасією Івановою) були такими:

— закон набував сили лише після ухвалення Скоропадським,

— можливість подолання його вето та ухвалення закону іншим органом не передбачалися,

— законодавцем виступав орган виконавчої влади — Рада Міністрів,

— ситуативні або індивідуального характеру питання могли розв’язуватися законами, а загальнообов’язкові — регулюватися постановами,

— на відміну від порядків доби УНР, при розробленні проектів законів використовувалися і юридична мова, і юридична терміно­логія.

Революційною новацією, як на нашу думку, стало те,