Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Я опустила погляд, приховуючи глузування. Невже всі такі наївні і вважають, що я поведусь?

— Не бачу для Вас жодної логіки, Ваша Високосте. Вас лякає не війна, а утримання влади. Без одруження Вам програти у своїй особистій боротьбі за трон у власній країні. Тому вбивство якогось демона – не відіграє ролі.

— Але й шлюб без спадкоємців теж не врятує мене! - зашипіла принцеса, вперше видавши якісь справжні почуття. – Як ти думаєш, хто нагнітає обстановку серед мого населення? Звичайно шпигуни півночі. Їм захопити мене зараз не складає труднощів. Моя армія вже розділена на два табори! І один з яких так просто пропустив військо ворогів, щоб атакувати вас. Я залишу тобі твого Тейрена, якщо ти мені допоможеш.

— Вбити демона, - підсумувала я. – Я подумаю над Вашою пропозицією, Ваша Високосте.

— Еріеле! – я вже зробила крок уперед, маючи намір піти, але принцеса вперше мене назвала на ім'я. – У нас мало часу до весілля. Я зміцню свою владу у своїй країні, але нам не уникнути війни.

Я лише коротко кивнула і пройшла повз неї. Мені різко захотілося подихати свіжим повітрям, тому я спустилася іншими сходами і вийшла в сад. Сіла на ту саму лаву біля озера і замислилась. Не знаю скільки часу минуло, але вже почало вечоріти і я відчула, що змерзла. Несподівано на мене опустилася в'язана накидка, і поряд сів Тейрен.

— Що ти тут робиш, кохання моє? Я перешукав увесь палац, поки не знайшов тебе тут. Замерзла, і не йдеш, - обіймаючи мене і зігріваючи своїм теплом, тривожно спитав мене чоловік.

— Просто втомилася від чотирьох стін, - відмахнулася я, не бажаючи поки що говорити йому про всі розмови.

— Хочеш, завтра виїдемо на пікнік? Як тоді, що ти мені влаштовувала? Я з задоволенням провів день подалі від палацу, термінових справ, і просто насолодився часом з тобою.

Я сумно зітхнула, погладжуючи його руку та перстень.

— Ти тепер - імператор, Тейрене. Ти не можеш…

— Взяти вихідний?

— На порозі весілля та війни, - уточнила я.

— Це мені вирішувати. Ти, як і моя дружина, намагаєшся повністю занурити мене в імперські справи! – трохи злуючись, промовив чоловік. Я зітхнула. Порівняння з його дружиною дедалі частіше звучало з його вуст. І я задумалася на мить про те, що… адже я теж намагаюся на перший план поставити імперію, а на другий – наші відносини. Як і його дружина.

— Пробач, - раптом вибачилася я, і навіть сама не відразу зрозуміла, за що я перепрошую.

— Це ти мені вибач, — цмокнув він мене в лоба і погладив по щоці. - Я просто намагаюся викроїти для нас час. Особливо перед весіллям, - і чоловік тихенько вибрався.

— Я сьогодні говорила з Алією.

— Що? - його очі спалахнули, і я поспішила його заспокоїти.

— Вона казала тобі про своє припущення, що державний переворот – справа рук півночі?

— Коли я почав звинувачувати її, що вона грає проти мене ж, пропускаючи без бою на свої землі ворога, вона почала запевняти мене в подібному. Але я заборонив їй підходити до тебе!

— Вона мені нічого не зробила, заспокойся. Як ми можемо посилити її владу у її землях? Як протистояти півночі без війни та шлюбу? Ти думав колись про це?

Тейрен підвівся з лави і пройшов ближче до озера. Зупинившись біля самої води, він засунув руки в кишені і довго мовчав, змусивши мене підійти до нього. Я тільки хотіла йому щось сказати, але в ніс різко вдарив запах болота. Я озирнулася, шукаючи те, що могло видавати такий запах, і зупинила погляд на озері. Воно було незвично зеленого кольору.

— Я звичайно ж думав про це, Еріеле, — перервав мої думки, Тейрен, не зводячи свого погляду з водної гладі. Його голос був таким жорстким, що я мимоволі здригнулася. – Але… ми не маємо іншого виходу. Вибач.

Останнім часом я тільки й почала чути від нього «вибач, вибач, вибач». І часом мені здавалося, що його «вибач» уже відноситься до чогось іншого.

— Вихід завжди є, Тейрене, - тихо промовила я, і чоловік кинув на мене обережний погляд.

Я м'яко посміхнулася, обернулася до нього обличчям і обняла його за шию. Його руки моментально опинилися на моїй талії, і він сильніше притиснув мене до себе. Я посміхнулася ширше і торкнулася його губ. Тейрен жадібно спіймав мій поцілунок. Я любила відчувати його пристрасть, відчувати всю силу його бажання, коли один тільки його дотик так збуджував мене і спалахував. Ми швиденько повернулися до своїх покоїв, ледве стримуючись при сторонніх, але тільки-но за нами зачинилися двері, всі почуття спалахнули знов і заіскрилися.

Тейрен намагався бути ніжним, лагідним, але мені було цього мало. Я хотіла бачити в його очах вогонь, хотіла чути його нестримні стогони, його шепіт, поки він цілував моє тіло. І, мабуть, сьогодні я вперше за весь цей час відчула, що він мій. Тільки мій. Осміліла настільки, що мені важливо було будь-що-будь, доставити йому задоволення, насолоду, яку він приносив мені щоночі.

Його хрипкі стогони лише сильніше підбадьорювали мене. Я не втомлювалася цілувати його, то сповільнюючи, то прискорюючи ритм, сидячи зверху на ньому. Його пальці боляче стискали мої сідниці, він намагався контролювати мене.

— Еріеле, ти вирішила звести мене з розуму? Припини вже це катування, я більше не можу…