Читати книгу - "Трістрам Шенді"

батько – * * * * * * * * * * * * * * * – ну що ж, якщо це має свою зручність… – і не утрудняючи себе ні на хвилину вирішенням питання, чи євреї перейняли його від єгиптян, чи єгиптяни від євреїв, – він підвівся, потер двічі чи тричі долонею по лобі, як ми це робимо, щоб стерти сліди заклопотаності, коли біда, що нагрянула, виявилася легшою, ніж ми побоювалися, – закрив книгу і спустився вниз. – Ну що ж, – сказав він, називаючи на кожній сходинці, коли ставив на неї ногу, одне за одним імена великих народів, – якщо єгиптяни, – сирійці, – фінікіяни, – араби, – каппадокійці, якщо його здійснювали мешканці Колхіди і троглодити, якщо йому піддалися Солон і Піфагор, – то чому ж не Трістрам? – З якої речі хвилюватимусь я з цього приводу?

Розділ XXVІІІ

– Дорогий Йорику, – сказав з усмішкою батько (бо Йорик порушив шикування, випередивши дядька Тобі у вузьких дверях і першим увійшовши до вітальні), – нашому Трістраму, я бачу, дуже важко дається виконання релігійних обрядів. – Ніколи ще, здається, сини євреїв, християн, турків або інших невірних не були в них втаємничені так незграбно і неохайно. – Але йому від цього не гірше, сподіваюся, – сказав Йорик. – Вже не інакше, – вів далі батько, – як чорт із усією пекельною братією пустували в якій-небудь частині екліптики, коли утворено було цього мого нащадка. – В цій справі ви кращий суддя, ніж я, – відповів Йорик. – Найкраще, – сказав батько, – про це знають астрологи; – аспекти 120 градусів і 60 градусів зійшлися навскіс – чи супротивні їм частини екліптики не збіглись, як би потрібно було, – чи владики (як їх називають астрологи) грали в хованки, – словом, угорі або внизу в нас творилося щось недобре.

– Дуже можливо, – відповів Йорик. – Але дитині-то від цього не гірше? – вигукнув дядько Тобі. – Троглодити кажуть, що не гірше, – відповів батько. – А ваші богослови, Йорику, що кажуть нам. – По-богословськи? – перепитав Йорик, – чи як аптекарі?[247] – державних людей[248] – або праль?[249]

– Не можу вам сказати з певністю, – відповів батько, – але вони говорять нам, братику Тобі, що це йому на користь. – За умови, – сказав Йорик, – якщо ви його пошлете подорожувати в Єгипет. – Благом цим він насолодиться, – відповів батько, – коли побачить піраміди.

– Далебі, кожне ваше слово, – мовив дядько Тобі, – для мене звучить по-китайськи. – Бажаю, щоб так воно було для половини людства, – сказав Йорик.

– Іл,[250] – вів далі батько, – обрізав одного дня вранці всю свою армію. – За рішенням польового суду? – закричав дядько Тобі. – Хоча вчені, – вів далі батько, – залишивши без уваги питання дядька Тобі та звертаючись до Йорика, – сильно розходяться з питання, хто такий був Іл; – одні говорять, що Сатурн, – інші, що вища істота, – а треті, що всього тільки бригадний генерал під начальством фараона Нехао.[251]

– Хоч би хто він був, – сказав дядько Тобі, – не знаю, яким військовим статутом він міг би це виправдати.

– Диспутанти, – відповів батько, – наводять на користь цього двадцять дві різні підстави; – щоправда, інші, які притупили свої пера захистом протилежної думки, показали неспроможність більшості з них. – Але знову-таки кращі наші богослови-полемісти. – Як би я бажав, – сказав Йорик, – щоб у нашому королівстві не було жодного богослова-полеміста; – одна унція практичного богослов’я коштує цілого корабельного вантажу строкатих товарів, вивезених до нас їх превелебностями за останні п’ятдесят років. – Будьте такі ласкаві, містере Йорику, – мовив дядько Тобі, – скажіть мені, що таке богослов-полеміст. – Краще, що я коли-небудь читав, капітане Шенді, – відповів Йорик, – це опис двох таких богословів у розповіді про єдиноборство між Гімнастом і капітаном Тріпе; він у мене в кишені. – Я б із задоволенням послухав, – прохально мовив дядько Тобі. – Будь ласка, – сказав Йорик. – Одначе там, за дверима, мене очікує капрал, – і я знаю, що опис бою принесе бідоласі більше задоволення, ніж вечеря, – так, будь ласка, братику, дозвольте йому ввійти. – Від щирого серця, – сказав батько. – Трім увійшов, витягнутий в струнку і щасливий, як імператор; коли він зачинив двері, Йорик вийняв книгу з правої кишені свого каптана і почав читати, або удав, що читає, таке:

Розділ XXІX

– «Почувши ці слова, багато хто з солдатів, що були там, жахнулись і відступили назад, залишивши місце для нападаючої сторони; все це Гімнаст гарненько примітив і намотав собі на вус. І ось, удавши, ніби він злізає з коня, він звісився на лівий його бік, вправно змінив ногу в стремені (за допомогою своєї короткої шпаги), пірнув униз, зметнувся в повітря і став обома ногами на сідло, повернувшись задом до голови коня. – Справи мої (сказав він) ідуть навпаки. – Потім, не рухаючись із місця, він підскочив на одній нозі та, зробивши повний оберт уліворуч, опинився в колишньому положенні, точка в точку. – Гм, – сказав Тріпе, – я цього зараз не робитиму, – в мене є на те причини. – Погано, – сказав Гімнаст, – я сплохував, – зараз повторю цей стрибок по-іншому. – Сказавши це, він із дивовижною силою та спритністю зробив стрибок, як раніше, але тільки з поворотом управоруч. Потім він сперся великим пальцем правої руки об луку сідла й усім корпусом піднявся на повітря, підтримуючи тіло м’язами і сухожиллями великого пальця; у такому положенні він почав обертатись, описавши три повні кола. На четвертий раз він вивернувся всім корпусом і перекинувся, ні до чого не торкаючись, потім випрямився між вух коня, підтримуючи тіло на повітрі великим пальцем руки, зробив у такому положенні пірует і, ляснувши правою долонею посередині сідла, перекинувся на круп коня і сів на нього».

(– Це не можна назвати боєм, – сказав дядько Тобі. – Капрал заперечливо похитав головою. – Майте терпіння, – сказав Йорик.)

«Тут (Тріпе) заніс праву ногу поверх сідла, залишаючись все ж en croupe.[252] – Проте, – сказав він, – краще мені сісти в сідло, – і з цими словами, обпершись об круп коня великими пальцями обох рук, миттю перекинувся в повітрі і опинився в нормальному положенні між луками сідла; потім зробив стрибок у повітря і став на сідлі, зсунувши ноги; у цій позі він завертівся вітряком і виконав іще більше сотні трюків». – Помилуй Боже! – вигукнув Трім, що втратив усяке терпіння, – влучний удар багнетом кращий за всі ці фокуси. – Я теж так думаю, – відповів Йорик. —

– А я іншої думки, – мовив батько.

Розділ XXX

– Ні, я гадаю, що не