Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Переконалася, Тась? Я мав рацію. Гей, ти чого? Усе гаразд?

- Ні. Так. Вибач, - підводжу погляд на чоловіка, мене потрясає від хвилювання. - Я... Знімок, який... Я не пам'ятала цього фото.

- Не дивно, тоді їх сотню зробили. Але...

- Іра показувала мені його. 

Я почуваюся такою ідіоткою. Це перманентний стан останнім часом. Я зациклилася тільки на Дімі і його зраді, на тому нещасливому затиску для краватки...

Майже ні на що не звертала увагу, не думала.

Була вибита з колії новиною, що коханка чоловіка справді вагітна. Мені вистачило всього кілька деталей, щоб повірити. Та й подібних фото в нас із чоловіком було сотні. Усе не запам'ятаєш.

Сукня в дівчини була іншого кольору точно.

І, звісно, обличчя Іри.

А решта?

Не можу згадати.

- Показувала? Навіщо? - Діма хмуриться, а потім розуміння миготить у його очах. - Те фото, через яке ти мені дзвонила? Повірила у два роки... Добре, що розібралися. Сподіваюся, тепер ти довірятимеш мені трішки більше. Бачиш же, що Іра божевільна.

- А ти не бачив!

Я спалахую через тон Діми. Поблажливого, трішки повчального. Ніби він мені докоряє зараз. Ще й дивиться так, що я в думках чую це "дурненька".

Поспішила я з висновками? Так.

Чи був у мене привід? Безумовно! 

Якби я не застала Діму з іншою - у мене ніколи б не виникло такої думки. Відмахнулася б, знизала плечима. Може, відчула легкий укол страху, але він би розвіявся від однієї посмішки чоловіка.

А тепер він розмовляє зі мною так, ніби я без причини намагаюся знайти його помилки.

- Ти маєш рацію, - чоловік зітхає. - Вибач. Я просто... Тась, я хочу, щоб у нас усе було знову нормально.

- А хіба нормально було? Адже ми тільки говорили про те, як усе було неправильно. Скільки помилок було...

- Але я хочу їх виправити. 

- Навіщо?

- Що за дурне запитання? Тому що я тебе кохаю. 

- Тоді ти мене теж кохав, хіба ні? Я не... Я не дорікаю і не порушую вкотре тему зради. Я намагаюся зрозуміти, чому ти такий наполегливий. У плані, не допускаєш думки, що раз таке трапилося... То, може, це щось означає?

Діма - тягнеться до минулого, в якому в нас усе було... Неідеально, але добре. Спокійно, без зайвих проблем і сварок. І навіть попри всі розмови, я вірю, що чоловік любив і мене, і сина. Був по-своєму щасливий, нехай і зробив помилку.

Але минулого вже не повернути.

Я - дивлюся в майбутнє. І воно лякає мене! До тремтіння і задушливої хватки на шиї. Яскраво уявляю, як ревнуватиму чоловіка в будь-який момент. Боятися чергового болю, смикатися на кожен дзвінок Дімі.

А де гарантія, що це мине хоча б за двадцять років? 

Я якось забула замкнути двері у квартиру, ще маленька була, поспішала до подруг. І досі мене накриває страхом, що я знову так зробила. Доводиться повертатися, перевіряти.

Мені складно позбутися поганих спогадів. 

Може, Діма мав рацію в тому, що я завжди намагаюся втекти. Залишитися в шлюбі - це складно. Закінчити все набагато простіше. У той нещасливий жахливий день у мене було одне рішення: розлучатися. А потім закрутилося, і тепер усе змішалося всередині.

І це мені зовсім не подобається!

Тому що зазвичай я не сумніваюся. Вирішила вступити до Києва - подала документи, поїхала з рідного дому. Коли Діма запропонував з'їхатися, я погодилася. Твердо вирішила залишити за собою місце в гуртожитку, підстрахувалася, але рухалася вперед.

А тепер постійно гальмую. Спотикаюся. Мені самій це не подобається. Ніби відкривається новий бік мого характеру, до якого я виявилася не готова. Легко бути сильною й рішучою на словах, у якихось простих речах. А коли справа стосується справді доленосного вибору - тону в безодні своїх сумнівів.

- Я зараз скажу, напевно, дурість, - відводжу погляд. Я більше не знаю, що правильно. - І це егоїстично...

- Говори, звісно. Я ж обіцяв, що зроблю все для тебе.

- Ми можемо не спілкуватися кілька днів? Тиждень, наприклад. Мені потрібно розібратися в собі. Без зайвого тиску. 

- Справді дурість, Тась. Ми ж щойно домовилися, що я буду проводити час із Русом. А ти знову починаєш.

- Проводь! - впираюся колінами в підлогу, підскакуючи. - Я можу привозити Руслана до твоїх батьків, залишати з ними. Так само їм звітувати про стан сина. Будь-які умови, які тебе влаштують.

- І навіщо цим складнощі? Ми ж добре проводимо час. Ти знову через цю фотографію? Іра тебе більше не потурбує, Волошин уже готує новий план, її скоро і в офісі не буде. Ніяких проблем. 

- Дім, будь ласка.

Тягнуся до нього, стискаю долоні. Такі гарячі, шрам на подушечці звично лоскоче мою шкіру. Мені важливо правильно донести свої думки, не залишивши жодної недомовленості.