Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

Покрай натовпу люди заворушилися, розступаючись, і до коляски тітоньки Туп обережно спрямував свого коня Рет Батлер. У Скарлет промайнуло: «А він таки зух, коли з’являється тут о цій порі — адже юрба може роздерти його на шматки хоча б за те, що він не в армії». Коли Рет наблизився, вона подумала, що й сама першою б це зробила. Як у нього вистачає нахабства бути таким пещеним і ситим, верхи на породистому коні, в начищених до блиску чоботях, в елегантному білому полотняному костюмі, з дорогою сигарою в роті, коли Ешлі й решта хлопців босі й голодні, упріваючи на спеці, знемагаючи від хвороб, б’ються на фронті з янкі?

З натовпу весь час кидали на нього люті погляди, поки він повільно протискався вперед. Старші чоловіки бурчали щось собі під носа, а місіс Меррівезер, що ніколи не знала стриму, ледь підвелася з сидіння й сказала голосно: «Спекулянт!» — якомога в’їдливішим і образливішим тоном. Рет Батлер, однак, ні на кого не зважав, а під’їхавши ближче, скинув бриля, коли вітався з тітонькою Туп і Меллі, тоді об’їхав коляску, нахилився до Скарлет і прошепотів майже на вухо їй:

— Чи не здається вам, що саме час докторові Міду виголосити свою знамениту промову про перемогу, яка сидить мов орел на флагштоках наших стягів?

Нерви у Скарлет були напружені до краю; вона рвучко обернулась до нього і була б учепилась, як дика кішка, коли б він не стримав її жестом.

— Я приїхав сповістити вам, дами,— заявив він уголос,— що я був у штабі й дізнався про надходження перших списків убитих і поранених.

Серед тих, хто стояв близько й розчув його слова, прокотився гул, передавшись далі у натовп, люди вже оберталися, готові рушити до штабу на вулицю Вайтхол.

— Стривайте! — стримав їх Батлер, випростуючись на сідлі й простягаючи руку.— Списки передано обом газетам, і їх уже друкують. Тож почекайте на місці.

— Ох, капітане Батлер,— скрикнула Меллі, звертаючись до нього зі слізьми на очах.— Як це добре з вашого боку, що ви приїхали повідомити нас. Але коли ж вивісять списки?

— Це може бути кожної хвилини, пані. Списки до редакцій передано з півгодини тому. Черговий майор не хотів нічого оголошувати, поки їх не надрукують — він боявся, щоб тлум не розніс редакції. Та ось уже, дивіться!

Бічне вікно в газетній конторі розчинилося, і вистромилася чиясь рука з пакою вимазаних свіжою фарбою довгих вузьких гранок, на яких густо засіялись рядки імен. Люди виривали списки одне в одного з рук, хто вхопив, силкувався відійти вбік, щоб прочитати, а хто був ззаду, пхався наперед і кричав: «Пропустіть!»

— Ану-но потримай! — коротко мовив Рет, зіскакуючи на землю й кидаючи поводи дядькові Пітеру.

Його широкі плечі проступали над юрбою, коли він рушив до вікна, рішуче розпихаючи всіх. За якусь хвильку він повернувся, несучи в руці з півдесятка відбитків. Один він простяг Мелані, а інші припали дамам з сусідніх повозів — місіс Мід, Меррівезер, Елсінг, сестрам Маклюр.

— Та швидше, Меллі! — задихаючись від нетерплячки, Скарлет не в силі була себе стримати, коли побачила, що у зовиці трясуться руки і вона й рядка не може прочитати.

— Візьми ти,— прошепотіла Меллі, і Скарлет вихопила аркушик у неї з рук. Літера «В». Де тут на «В»? Ага, ось де, тільки тут розмазано фарбу.

— «Вайт»,— прочитала вона, і голос її зірвався.— «Вілкенс... Війн... Зебулон...» Ой, Меллі, його тут нема! Його нема в списку! Ой, ради Бога, тітонько! Меллі, подай їй сіль! Підтримай її, Меллі!

Меллі, в сльозах від щастя, підхопила міс Туп, що закинула голову назад, і підсунула нюхальну сіль їй під ніс. Скарлет підпирала пухкеньку стару панну з другого боку, а серце її співало від радості. Ешлі живий! Його навіть не поранено. Який милостивий Бог, що зберіг йому життя! Який...

Раптом вона почула тихий зойк і, обернувшись, побачила, як Фенні Елсінг схилилася головою матері на груди, а папірець випав у неї з руки, і як у місіс Елсінг тремтіли тонкі губи, коли вона пригортала до себе дочку й неголосно наказувала кучерові: «Додому. Швидко». Скарлет кинула блискавичний погляд на список. Г’ю Елсінга там не було. Отже, Фенні мала кавалера, і це він загинув. Натовп співчутливо розступився перед коляскою Елсінгів, услід за якою рушив маленький плетений візок сестер Маклюр. Віжки тримала в руках міс Фейз Маклюр, обличчя її було непорушне, мов скеля, а губи так міцно стулені, що вперше не стало видно зубів. Поряд сиділа мертвотно бліда й випростана міс Гоуп, судомно вхопившись за сестрину спідницю. Вони виглядали як зовсім старі жінки. Їхній менший брат Даллас був улюбленцем обох сестер. Тепер його не стало, і обидві дівчини лишилися самі-одні на всьому білому світі.

— Меллі! Меллі! — врадувано закричала Мейбел.— Рене живий! І Ешлі теж! Ох, слава Богові! — Шаль злетіла у неї з плечей, виставивши на видноту її розбухлий живіт, але зараз ні вона сама, ні її мати не звертали на це уваги.— Ой, місіс Мід! Рене...— Голос у неї раптом зірвався.— Меллі, глянь! Місіс Мід, що з вами?.. Що, Дарсі...?

Місіс Мід сиділа, втупившись долі, і не озвалася, коли до неї звернулись, але з обличчя малого Філа поруч можна було все прочитати, як з розгорнутої книжки.

— Ну, заспокойся, мамо,— бурмотів він безпорадно.

Місіс Мід підвела голову й перехопила погляд Мелані.

— Йому вже не треба чобіт,— сказала вона.

— Ох, дорогенька моя! — скрикнула Меллі, схлипуючи. Вона схилила голову тітоньки Туп на плече Скарлет, вискочила з коляски й підбігла до лікаревої дружини.

— Але ж у тебе лишився я, мамо,— сказав Філл, незграбно силкуючись заспокоїти білу як полотно матір.— І якби ти мене відпустила, я перебив би всіх янкі...

Місіс Мід щосили стисла сина за плече, немов даючи взнаки, що нізащо його не відпустить, і скрикнула здушеним голосом: «Ні!»

— Філе, перестань-бо! — цитьнула Мелані, сідаючи в коляску до місіс Мід і притискаючи її до грудей.— Ти думаєш, мамі твоїй полегшає, коли й другого сина у неї вб’ють? Щоб отак по-дурному втішати! Швидше вези нас додому!

Коли Філ узяв віжки, вона обернулась до Скарлет.

— Як одвезеш тітоньку, приїдь до місіс Мід. А ви, капітане Батлер,