Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Так, завдяки тобі, Руто, до нас зглянувся Хранитель, який мовчав довгий час, лише зрідка з’являючись у Семиводній. Але і завдяки тобі з Кхиброю, до нас можуть навідатися непрохані гості. А це знову довгі переговори й торги за території. І, відведи Аргіно, можлива війна. Тому що ми не маємо наміру віддавати навіть клаптика своєї землі темним виродкам... Я навіть не могла припустити, що ти принесеш нам стільки неприємностей.

Я набрала в легені повітря.

– Мовчи! Я ще не закінчила! – знову не дала висловитися Іггірія. – Син Павутинки, що вилупився, нам тільки додасть головного болю. Скріраніеле, дракона потрібно позбутися! Не вистачало, щоб ми потрапили у немилість королю.

– Я не дозволю вам убити Ронстрі! – хрипкий голос Германа пролунав відлунням у морозній тиші, що луснула раптовою хуртовиною. Рій сніжинок закружляв галявиною.

Канріка навісив над нами захисний купол. Вихор із силою вдарився об нього і прилип сніговою шапкою.

– Що ви зробили з драконом? – у голосі Германа зазвучав метал.

– Він у безпеці. Цілителька Армілсім занурила його в сон. Ми перенесли його в печеру. Там йому нічого не загрожує.

– Якщо ви хоч пальцем до нього доторкнетеся...

– То, що? – брови Іггірії зметнулися вгору.

– Я вб’ю вас, – тихо пообіцяв Гера.

Він це вимовив таким тоном, що ні в кого не виникло сумнівів, уб’є. Як пити дати, вб’є.

– Плата за твоє воскресіння – моя смерть? А-а-а, ти так не думав…

–  Не смійте ритися у моїй голові! Я вам цього не дозволяв! –  обурився Герман.

–  А я і питати не буду! Твоє життя – це моя заслуга! Невдячний!..

Ми вражено мовчали. Я ж думала, що Рані тут головний, а воно он як виявилося.

– Ви отримаєте знахідку. Мало? – Герман зухвало подивився їй в очі.

Вони помовчали якийсь час.

– Германе, зрозумій, нам не можна його залишати в себе. Рано чи пізно його знайдуть. Це не голка в копиці сіна, а дракон. Коли він почне рости, йому потрібно буде літати. І багато літати. Інакше крила так і залишаться недорозвиненими. У підсумку, виросте величезна ящірка, від якої не буде ніякої користі. Його потрібно віддати королю. Це дипломатія. Нам необхідно зберегти мир. Я не бажаю ховати друзів і рідних тільки тому, що якийсь хлопчисько уявив себе героєм і захисником драконів. До того ж прогодувати золотокрилого дракона не так легко. Тільки-но він розпочне літати, почнуться напади на селянську худобу. Гірше, якщо він нічим не гребуватиме. А якщо про те, що ми переховуємо дракона, дізнається король...

– А він дізнається, – обірвав її Василь. – Я не маю права це приховувати.

– Зрадник! – це Кхибра не стрималася й озвучила мої думки.

– Я на державній службі, – важко видихнув він. – Якщо промовчу про появу Ронстрі – позбудуся роботи. Не просто позбудуся, а не зможу навіть відкрити приватну практику, оскільки мене позбавлять детективної ліцензії. Я зможу працювати тільки нелегально. І то, до певного часу.

– Навіщо тебе тільки викликали! – ображено кинула тролиця і відвела погляд, спостерігаючи за польотом снігу.

– Кхибро... Руто… Хлопці... Та зрозумійте ж ви нарешті! Це єдиний нащадок Павутинки! Це може бути живим і єдиним доказом смерті короля і королеви! – його обличчя від хвилювання вкрилося червоними плямами.

– Маячня! Те, що король і королева загинули, знають усі. Що ти ще зібрався доводити? Що Павутинка розбилася? Це велика таємниця? Та про це в підручниках з історії Лартіони написано. Як мій дракон це доведе, га? – не здавався Гера. – Життям у королівському драконнику? А коли виросте, стане возити на собі старого короля до бухти Семи стихій? Це і є – доказ?! Ні, чуєте, я не віддам вам Ронстрі! Він вибрав мене, він мій! Сама Рокнесгер так розпорядилася і ви не посмієте піти проти волі богині!

Я не зводила захоплених очей з коханого.

– Ми з Кхиброю всього навсього виконували одне із завдань Хранителя, – прийшла і моя черга висловитися. – Ви ж звинуватили нас у тому, що це мало не ми розбудили упиря. І, звісно ж, це ми спровокували своєю появою найманців... Що ще такого ми зробили? У чому ще винні? А, так, у тому, що у Вайге-Норі або Млонзі нас не грохнули! Ви хіба це не обговорювали в Кришталевій Конюшині? Не припускали, що й таке може трапитися? – до очей підступали зрадницькі сльози.

Усі мовчали. Іггірія якось дивно на мене поглядала, але заперечувати не стала.

– Пане Скріраніеле, – почала я.

Рані сіпнувся як від ляпаса – я перейшла на «ви».

– Я поверну вам усі витрачені у Вайге-Норі гроші, щойно повернуся до Ситова. Закрию свій рахунок у банку і віддам усе до останньої копійки. Головне, підрахуйте, скільки ми вам винні. Решта – вам, пані Іггіріє.

Ельфійка здивовано на мене подивилася, заломивши брову.

– А ви вже самі розберетеся з цілителькою Армілсім, кому і скільки належить за те, що повернули до життя Германа.

– Дякую, Руто, але я чоловік, і в змозі заплатити за себе, – наче ножем відрізав Гера.

Я виставила долоню вперед – помовчи.