Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Це не буде видовищним, феєрверку не буде, але це не найголовніше, не треба випалювати глядачеві очі, щоб його переконати. Ви повинні отуманити його, обдурити, закохати в себе, переконати в прийнятті вашого бачення світу. Тоді він віддасть своє життя за вас.

8:00

Погляд медсестри рухався по них, наче детектор вбивчої захисної системи. Один невірний рух, і готово! Як сталося, що при всьому ідіотизмі системи охорони здоров’я, при цьому нахабному і нещадному підході до пацієнта, при холодних душах лікарів, спрямованих лише на те, щоб заробити все більше грошей, медсестри все ж віддали душу медичній службі за мізерні дві тисячі злотих чистими. Національному фонду здоров’я на них було наплювати. Будь-яка касирка в "Бедронці" заробляла більше за них, відповідаючи лише за роздачу свіжини, але ці стійкі жінки тримали порядок із наполегливістю, гідною кращої справи. Причиною, ймовірно, був їхній вроджений альтруїзм, який і підштовхнув їх до цієї роботи, якийсь делікатний дефект лобової частки мозку, який спрямував усі їхні серця на цю невдячну й недооцінену роботу.

Пілюля стояла за дерев’яною стійкою, як бармен у нічному клубі, розглядаючи їх із явною неохотою. Без пред'явлення посвідчення особи вони точно не куплять у цієї жінки напій з вмістом алкоголю. Нарешті вона відповіла на телефонний дзвінок, кидаючи в слухавку півслівця. Вона не видалася навіть жодним виразом обличчя, все ще стояла незворушно і майже без емоцій сказала:

– Можете заходити, панове.

Вони встали, наче їх вистрілили з їх стільців. Вони півгодини чекали на рішення лікаря, мабуть, самого керівника лікарні, чиє ім’я Кшисєк згадав. Тип був високий, лисий, ходив у шкіряних сабо і явно був у поганому настрої, або життєва нереалізованість просто не дозволяла йому посміхатися перед незнайомцями. Якби не поліцейська відзнака Генрі, візиту не було б. Вероніка прийшла до тями в кареті швидкої допомоги, її стан був стабільним, після обстеження вона мала їхати додому. Стільки вони дізналися без залякування, благання чи обману.

Вони зайшли в палату, розраховану щонайменше на чотирьох осіб, в якій зараз перебували дві пацієнтки. Вероніка лежала на ліжку біля вікна, а з-під її смугастої піжами виходили різнокольорові кабелі, які підключали її до пристрою для моніторингу серця. Обладнання виглядало старим, можливо, воно все ще використовувалося для підтримки життя перших П'ястів[66], і воно, безперечно, допомогло Гагаріну вийти на орбіту Землі. На крихітній тумбочці, вишукано пофарбованій олійною фарбою та позначеній чорним маркером як власність лікарні (кому захочеться красти таке лайно?), розміщався сніданок у вигляді скибочки хліба, шматочка джему та яблука. Подібна трапеза у в'язниці, ймовірно, призвела б до кривавого бунту, але тут її сприйняли з жахливою байдужістю і жахливим розумінням.

На другому ліжку в палаті лежала жінка, близько ста п'ятдесяти кілограмів живої ваги, з п'ятим десятком років на шиї. Вона дихала мов розгінний паровоз, і існувала реальна загроза, що весь поїзд вибухне. На щастя, ліжка були завішені, тож можна було створити якусь подобу усамітнення, а дихання товстунки спокійно заглушало все, тож не було страху, що його почують сторонні.

Вероніка виглядала цілком здоровою, навіть усміхалася, коли їх побачила. Генрі і Кшисєк під час подорожі вирішили, що їхня тактика полягатиме в тому, щоб говорити спокійно та турбуватися про здоров’я та життя Якуба. Заради цієї цілі вони поверталися в будинок за останнім листом, такий реквізит міг би їм допомогти.

– Привіт, хлопці. 

Голос дівчини був сильним, що одразу заспокоїло Кшисєка. Щоправда, останні години так перевернули його світогляд, що він запідозрив Вероніку у вбивчих намірах щодо всього світу, але це враження зникло, як тільки він її побачив.

– Привіт, кицька!  – привітав її Генрі з таким щирим ентузіазмом у голосі, що Кшисєка мало не заморозило. Але це був поліцейський, справжній, із плоті та крові. Коли потрібно, він є актором, іноді грубіяном, залежно від ситуації.

– Є й мій герой!  – Ці слова явно були адресовані Кшисєкові.  – Йди но сюди, ти заслуговуєш хоча б на поцілунок.

– Вероніка, не при свідках, – відповів він.  – Я прийму його вдома.

Генрі швидко втрутився в обмін люб’язностями:

– Краще розкажи нам, що сталося, що змусило цього молодого здати екзамен з холоднокровності та з порятунку людського життя, яке опинилося під загрозою.

– Нічого, просто заслабла.  – Вона махнула рукою, ніби відбиваючись від не дуже великої і в міру настирливої ​​мухи.  – Напевно, без швидкої допомоги обійшлося б. Багато метушні ні про що. Мабуть, це нерви, пов'язані з останніми подіями. Це все забагато для однієї блондинки.

У Кшисєка на мить виникла дилема, чи видати дівчині на всі сто, чи справді слідувати тактиці милих слідчих. Він не витримав.

– Вероніко, ти лежала з капельницею в руці, мов труп! Про що ти кажеш: заслабла?!

Генрі обернувся до нього, очі поліцейського передали йому серйозну новину про те, що запланований мирний допит був зірваний. Вероніка ж активувала вічну жіночу зброю, а саме сльози.

– Не плач, дівчино.  – Поліцейський взяв її за руку.  – Просто скажи мені, що відбувається, як ми можемо допомогти?

– Будь ласка, знайдіть Якуба, – вимовила вона крізь сльози.  - Знайдіть.

– А що з тобою?  – запитав Кшисєк, відчуваючи, що ситуація виходить з-під їхнього контролю.

– Я просто хвора, у мене проблеми з тиском і тому подібне, я іноді трапляється, що непритомнію. Справді, нічого страшного, іноді навіть півроку спокою, поки я обережна. Але останнім часом було важко знайти спокій. – Вона багатозначно подивилася на хлопця. – Мені стало погано, зібралася випити ліки, а не крапельницю, тому що це крайній засіб; це останнє, що я пам'ятаю. Коли я падала, мені довелося притриматися підставки чи за щось таке.

Так, особливо "за щось таке", — сказав внутрішній насмішник.

– Розумію. – слабко посміхнувся Кшисєк, не знайшов нічого більш відповідного до ситуації в своїй голові, хоча відчував, що хтось тут робить з нього дурня.

– Вероніка, ти маєш допомогти нам знайти Якуба. - Генрі швидко змінив тему. – Самі ми його не знайдемо. Ми насправді нічого про нього не знаємо, я не знаю, де його шукати, немає ніякої відправної точки. Абсолютно нічого.

– Цілий день я дзвоню його друзям, але все як камінь до води. – Вона підвелася на лікті. – Ви не можете відстежити телефон чи щось подібне, як це роблять у ФБР?

– Наразі у нас немає підстав. Він ні в чому не підозрюється і не