Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
хреста, перевдягається в костюм, як справжній спускний крючок46. Ударом ноги він відкриває двері до
будинку пароха, витягає грішника звідти і забиває його до смерті. Після чого він кличе хлопців з-під
крамниці, купує їм пива, і вони чемно йдуть до костелу, де знову прибивають його до хреста.
– Цьом-цьом, пока-пока. – Косма швидко випив каву, готуючись йти.
– Можливо, він навіть наносить якісь символи на хрест, щоб показати, скільки грішників він не вбив, обов’язково перевір!
– Я не слухаю. – Косма затулив руками вуха і вийшов з кімнати, потім прослизнув повз чергового і
вийшов з будинку.
Надворі, під деревом, він побачив прокурора, який благоговійно палив свою заборонену цигарку.
Він помахав йому на прощання, а потім стрибнув у машину. Перед вечірньою забавою він мав поговорити з
парохом.
Проїжджаючи через Вники, він помітив перші приготування до події. Пожежники прибиралися
перед пожежним депо, повільно розгортався якийсь тип з нещасною каруселлю, а поруч стояв фургон з
приголомшливо приклеєними на боку різнокольоровими літерами, які повідомляли всім, що вони
збираються розважитися на "Надувних скаканцях і трамплінах". А дітей повинні пускати тільки в
намордниках і в глині, — подумав Косма й усміхнувся, задоволений римованим жартом. Загалом, однією з
переваг духовенства була відсутність дітей, яка позитивно приймалася суспільством. Звісно, священика, який
заблукав і мав дітей, так само приймали, тож виграш був подвійним.
Він під’їхав до будинку пароха, стоянка була порожня, а той просто згрібав скошену траву.
– Доброго дня, — сказав Косма.
– Навіки віків, — відповів парох, мабуть, з розгону.
– Можна пана на хвилинку?
– Можна, звичайно.
До тачки, в якій вивозив скошену траву, священик притулив металеві граблі. Він випростався і
схопився за поперек, скривившись від болю.
– Хребет?
– Старість, — відповів священик.
– Я думав, що такими речами займається костельний.
– А я що ж, маю сидіти на троні і вказувати на нерівно зрізані стебла? Ні, треба рухатися, бо чим
більше сивого волосся, тим більше болючих місць. Насправді я думав, що більше пана не побачу.
– Тоді я приношу гарні новини. Завтра я їду.
– Кінець слідства?
– На те виходить.
– Отже, ви залишаєте за собою зниклого священика, закохану дівчину і труп на дереві? Не кажучи
вже про загальний резонанс серед місцевої громади.
– На совісті я можу мати тільки дівчину. Доля священика залишається невідомою, але мене це не
хвилює, якби я був тут у справах, було б інакше, невирішене питання замазує статистику. Тож кому треба я
скажу, що нічого підозрілого не знайшов.
– Пан збреше?
– А що таке брехня? Висповідаюсь, і весь клопіт.
Священик задумливо кивнув. Він рушив до альтанки, де вони сиділи в минулий раз, показав на
лавку й сів по інший бік столу. Нахилився й витяг з-під сидіння пляшку жовтої наливки й дві склянки.
– Медовуха, — сяяв він. – На липовому меді, найкраща.
– Мабуть, не варто, сьогодні мене чекає трохи поїздок.
– Один келишок не завадить. – Священик розлив золотий напій по келишкам. – Я тут ховаю, бо мені
останнім часом Люцинка щось гудить на вухо, що я забагато п'ю. Холера, якби я хотів, щоб у хаті була баба, що постійно скиглить і гуде, я б одружився.
Випили, напій був солодкий, зігрівав неймовірно, а потім сильно пекло в стравоході. Ідеальний.
– А з костельним пан пересолив, — сказав парох.
– Можливо і так, — погодився Косма. – Але я був упевнений, що це його я бачив нагорі.
46
Спускний крючок (фаховий жаргон) - професійний вбивця, що працює для злочинної групи.
108
– Він хороша людина. Похмурий, грубуватий, пискатий, але добрий. Це він відремонтував вагончик
Рубенса, чистив йому пічку, привіз палива на зиму, дозволяв користуватися власною ванною кімнатою, щоб
він міг помитися, і дозволяв ночувати у найбільш холодну погоду. Рубенс, нібито, любив грати в шахи, тільки
під час гри він оживлявся, і вони грали разом. Валентій дуже переживав цю смерть, плакав, як дитина. А
коли приїхала поліція і накинулася на нього, наче хтось вдарив його кулаком по обличчю.
Косма почував себе дурнем, але, на жаль, шлях до правди може бути вибоїстим і мати супутні
збитки.
– Я побалакаю з ним сьогодні ввечері, — пообіцяв він.
– Якщо це вас не ображає, вибачтеся перед ним.
- Так і зроблю.
– Отже, ви будете на нашому святі?
– Так, завтра вранці я повертаюся до Варшави. Раз вже ми про це, скажіть мені одну річ. Щоранку
сюди приходить чоловік, стає до стіни і дивиться на цвинтар і костел. Він стверджує, що він ксендз.
– Іноді я бачу його, — сказав священик. – Це загублена душа.
– Говорить, нібито і по ділу, але на зовсім божевільного не виглядає.
– Гріх і покута іноді забирають частинку Божої іскри. Без неї життя вже не таке зрозуміле.
– Він і справді священик?
– Якщо він так каже. Підтверджувати не буду, я його не знаю.
– Знову я не отримаю чіткої відповіді?
– Я бачу тільки часом. Ближче не підходить, побачивши мене, відвертається і йде в ліс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.