Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спустошення 📚 - Українською

Читати книгу - "Спустошення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спустошення" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 112
Перейти на сторінку:
без відповідного розширення людської свідомості різкий синергійний стрибок технологій перевершить своєю складністю людський інтелект і візьме гору над людством як видом. Відтак необхідно в найкоротші строки розвивати саме цей сегмент досліджень, що сприяло б не лише спробам зрозуміти мозок з погляду нейрофізіології, але допомогло зробити новий гуманітарний прорив у складність світобудови.

Карманов сміливо говорив про кінець кремнієвої ери — ери комп’ютерів і пророкував становлення нового синкретичного світу, що ґрунтуватиметься на інтеграції свідомості з наноматерією, живою органікою та інформаційними системами. Він змалював стратегію залучення понад десяти мільярдів доларів інвестицій у розвиток ринку майнд­ґаджетів і майндсофту і показав, як головний центр розробок із майндсофту може постати в Україні, перетворюючи її на фасилітатора міжнародної співпраці крупних майнд-девелоперів і психотехнологічних компаній (в оригіналі на позначення цього сегмента ринку він вжив англомовний неологізм «mind-developing corporations»). Виступ закінчився оваціями, шквалом запитань і бажаючих зробити селфі з новою інтелектуальною зіркою, однак Федір був змушений припинити це розтерзання Карманова і повести його на наступну зустріч.

— Є одна проблема, Могило... — сказав Карманов опісля промови.

— Яка?

— Вони мене не сприйняли, — Карманов подивився на Федора скептичним, повним гіркоти поглядом.

— Тобто?

— Я відчув, що це не те. Ти ж чув, які були аплодисменти? Ледве-ледве. Вони не зрозуміли, і вони мене не сприйняли. Вони не зрозуміли, що стоїть за цим. Не оцінили широту самої ідеї.

— Мені здається, реакція залу була дуже теплою, — став переконувати його Федір, але Карманов лише заперечно хитав головою.

— Ні, це все не те... Це неправильний підхід... А який правильний? Наразі невідомо... Спочатку я думав, що потрібно зробити одну централізовану систему, одну корпорацію, що монополізує увесь ринок, але потім — по розмовах з тобою, з Чижем, я зрозумів, що має бути конкуренція. Тоді ми перейшли до ідеї мережі — створити кластер незалежних дослідницьких центрів, які конкуруватимуть між собою і будуть розвиватися, відстоюючи власне бачення. Далі я зрозумів, що і це не є цілковитим розумінням — що потрібно зробити всю інформацію відкритою і популярною, щоб кожен міг отримати базову психотехнологічну освіту і був готовим до стрибка синґулярності... Ти вловлюєш логіку?

Федір кивнув.

— Спочатку ієрархія... Потім — закрита мережа... Потім — мережа, побудована на взаємозалежності. Та і це ще не кінець. Який крок має бути останнім, Могило?

Федір знизав плечима.

— Конкуруючі мережі, а потім — мережа взаємозалежних мереж? Гіпернет?

Карманов знову заперечно захитав головою.

— Це розуміння принципове для нас, Могило, тому що завтра я маю сформулювати глобальне стратегічне бачення для всіх присутніх. Вони — вовки й акули, Могило. Вони роздеруть нас, якщо відчують хоч краплю неконгруентності. Не дадуть нам ні долара і назвуть нас фантазерами, якщо ми не пред’явимо їм чіткого глобального бачення. А те, що зараз реально є у нас — це нісенітниці.

Федір мовчав збентежений. Слова Карманова звучали щонайменше дивно. Реакція залу була щирою і привітною, однак, схоже, зараз Карманов став поза досяжністю аргументів. Ним, наче ластівкою, що наосліп летить на південь, керувало трансцендентне.

— Ну, тоді не знаю. Далі за це, мені здається, вже лежать питання цивілізаційного зсуву. Інша цивілізаційна парадигма.

— От, — підняв палець Карманов. — От тепер ти розумієш, що я маю на увазі. До цього з тобою ми бовталися в рамках старої парадигми. Тепер час поміняти сам принцип бачення. Розумієш, про що я?

— Ще ні.

— Я теж поки що ні, але до завтра нам потрібно це зрозуміти. Зрозуміти, яке цивілізаційне зрушення ми маємо на увазі. Тоді нас чекатиме успіх.

— Дмитре Івановичу, мені здається, вже пізно щось змінювати, — не витримав Федір. — Ми вже все заточили під нашу концепцію, уже готові стратегії, всі плани розписані, у вас складено графік зустрічей з усіма цими інвесторами похвилинно. Переписувати щось зараз — це божевілля!

Карманов глянув на нього з усмішкою.

— Пам’ятаєш, коли ми вперше зустрілися з тобою? Коли ми сиділи з тобою тоді влітку в «Мараті», говорили про плани на життя, і ти сказав, що хочеш братися за невирішувані задачі?

Він кивнув.

— Пам’ятаю.

— Ось наш вирішальний момент, Могило. Ось для чого ми разом. Ми класно здружилися, але тепер настав час перевірити нас в бою. Тепер ми маємо по-справжньому проявитися. Саме тепер, коли такий тиск і такі високі очікування.

— Але ж ваша доповідь завтра по обіді.

— Значить, маємо час подумати.

Близько восьмої вечора було оголошено закриття виставки.

— Їдь із ними, — наказав йому Карманов, коли натовпи журналістів, науковців і перекладачів стали юрмитися на шляху до автобусів — ті мали везти їх у «Мистецький Арсенал» на офіційну коктейльну вечірку. Підкорившись, Федір розмістився в автобусі разом із науковцями. Усі місця біля світових наукових світил були зайняті, тож йому довелося сісти поруч з італійським католицьким біосеміо­тиком, схожим на гриба в людському костюмі. На італійцеві все сиділо криво — волосся, очі, окуляри, — так, наче людська подоба для нього була лише скафандром, який він надів, до того ж, у великому поспіху. На щастя, вони швидко порозумілися. Спостерігаючи за тим, як за вікном у листопадовій темряві вони минали Матір-Батьківщину, він слухав невелику доповідь біосеміотика про відпадіння людської мови від мови ангельської, з чого й виникло уявлення про відокремлені види тварин, рослин і птахів замість цілісного уявлення про природу.

Заколисаний цими біблійними темами, Федір не зчувся, як вони опинилися біля входу в «Арсенал». Висипавши з автобуса, гості гамірною юрмою рушили у музей. Атмо­сфера «Арсеналу» прийняла його у ще незламане, незіпсуте чудо: все вже було готове до фуршету. Пригамоване світло, виблискуючі вечірні сукні гостес, усмішки і святкові зачіски званих гостей. До високих стель «Арсеналу» вже здіймалися відголоски легкого романтизму — квартет віолончелістів і фортепіано створювали враження часу, що зупинився — як і на кожному такому заході, у Федора виникло відчуття, що це все надто добре, аби бути правдою. За́лами ширився запах закусок, що вже чекали на шведських столах. Уже почалися офіційні промови і тости, що зазвичай передували початку всякої гастрономічної дискусії.

Неофіційним ведучим цього вечора був Леонід Американович Самодвижцев, один із найстаріших науковців Києва. Самодвижцев говорив вагомо і складно. Коли ж його масивні, прямокутні слова, що лягали рівними рядами в основу нової світової філософії, закінчилися, він передав тост одному з найдревніших присутніх на Форумі киян — дев’яностолітньому франтові з довгим молочно-білим волоссям, колишньому головному архітекторові Києва. Від колишнього головного архітектора віяло історією. Уся компанія завмерла, очікуючи його слова. Опираючись однією рукою на ціпок і тримаючи в іншій бокал

1 ... 96 97 98 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спустошення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спустошення"