Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Валентина Іванівна, зачарована пейзажем, мимоволі вигукнула:

- Ах, яка ж краса! Погляд її ковзав смарагдовими кронами дерев, спрямованими до блакитного неба, блискучою на сонці гладінню річки, строкатим килимом квітів, що вистилає галявину.

- Ліс, вода, свіже повітря... - мрійливо промовила вона. - Сиди собі, їж і насолоджуйся життям.

- Так, мамо, - підтвердила Анна. - Казкове місце.

Потім вона з ніжністю подивилася на доньку.

- Молодець, донечко! Чудове містечко вибрала! - похвалила вона. - Вірю, що цей ресторан прославиться на всю округу.

У цей момент обидві жінки відчували себе по-справжньому щасливими.

- А де ж господар ресторану? - спантеличено запитала Валентина Іванівна, озираючись на всі боки й не знайшовши ні душі. - Я хотіла б із ним познайомитися.

- Він уже оформив всі документі, - відповіла Анна, намагаючись не зустрічатися з маминим поглядом. - Передав мені ключі й поїхав у лікарню.

- У лікарню? - зі здивуванням перепитала мати. - Що ж із ним сталося?

Ганна важко зітхнула. Не хотілося їй розповідати правду, ділитися гіркими словами, кинутими Семеном Миколайовичем наостанок: "Очі б мої його не бачили! Стільки нервів мені з'їв цей оазис для дурнів!

- У нього були деякі проблеми з цим рестораном, - пробурмотіла вона, намагаючись добирати слова. - Накопичилися борги... Він багато нервував.

У повітрі повисла напружена тиша. Валентина Іванівна, схрестивши руки на грудях, з цікавістю спостерігала за донькою.

- Отже, точка збиткова? - проникливо запитала вона.

- Була, - кивнула Ганна. - Але я впевнена, що вся справа в неправильному маркетингу.

Із запалом вона ділилася своїми планами: оновити інтер'єр, розробити нове меню, організувати рекламні акції.

- Господар розповів, що в цього місця погана аура, - спокійно пояснила вона. - І запевняв, що саме тому тут немає відвідувачів.

- Та що ти таке кажеш! - вигукнула Валентина Іванівна, приголомшена словами доньки. - Це ж таке гарне місце! Невже правда?

- Не знаю, мамо, - знизала плечима Ганна. - Я ні з ким не обговорювала цього, та й у подібні дурниці не вірю. Я впевнена, що за допомогою правильного управління рестораном ми зможемо залучити сюди клієнтів.

Валентина Іванівна похитала головою, не поділяючи оптимізму доньки.

- Ні, донечко, - задумливо промовила вона. - Тут ти не права. Погана енергетика місця - це не вигадки. До неї не можна ставитися так легковажно. Можливо, на цьому місці справді тяжіє щось недобре. Треба б дізнатися в місцевих що до чого.

Ганна обійняла матір.

- Ех, мамо, не до цього зараз. Роботи стільки, що весь наступний тиждень я проведу тут. Цей ресторан перебудований зі старовинного особняка, і під час перепланування залишилися дві кімнати, уявляєш навіть ванна кімната є. У майбутньому я планую здавати їх гостям, якщо вони захочуть залишитися на ночівлю. Але поки що сама поживу тут. Це дуже зручно, не треба буде постійно їздити додому.

- Що ж, - зітхнула Валентина Іванівна. - Здається, справи налагоджуються, і стає легше дихати.

Ганна відлучилася на кухню і повернулася з чашкою ароматного чаю для матері.

Жінка з вдячністю прийняла напій і, зручніше влаштувавшись за столиком на терасі, спрямувала погляд на співрозмовницю.

- Ти з Настею вже говорила? - поцікавилася Ганна.

- Так, - кивнула Валентина Іванівна, хмурячи брови. - І ти не повіриш, але вона зважилася на операцію з корекції носа.

- Що?! - приголомшено видихнула Ганна.

- Так, - підтвердила Валентина Іванівна. - Вона порадилася зі своїм батьком, який, як ти знаєш, нещодавно сам зробив ринопластику, і він їй порадив наслідувати його приклад. До того ж він навіть обіцяв їй фінансову допомогу.

Ганна роздратовано стиснула губи.

- Не очікувала від своєї доньки такої готовності пожертвувати власною індивідуальністю на догоду модним стандартам краси, - з докором промовила вона.

Валентина Іванівна знизала плечима.

- З одного боку, я її розумію. Ніс у неї, справді, не найідеальніший. У неї такі виразні очі, чарівна посмішка і сяюча шкіра. Ніс, на жаль, сильно псує загальну картину.

- Але хіба це привід лягати під ніж хірурга? - вигукнула Анна. - Невже вона не цінує свою красу такою, яка вона є?

Валентина Іванівна зітхнула.

- Знаєш, у наш час складно залишатися байдужою до думки оточуючих. Особливо, коли йдеться про зовнішність.

- Але хіба думка інших людей важливіша за власний комфорт і самооцінку? - заперечила Ганна.

- На жаль, багато людей так влаштовані, - із сумом промовила Валентина Іванівна. - Настя вже все вирішила, нехай робить, як хоче. Тим паче цей негідник Микита знову за нею увивається.

- Як це? - здивувалася Ганна.

- По-перше, він вибачився і дав обіцянку більше її не тролити.

- А що означає "не тролити"? - перепитала Ганна.

- Тролінг - це така поведінка, коли людина спеціально провокує, ображає або виводить із себе інших людей, - пояснила Валентина Іванівна. - Хоча в цій ситуації, як на мене, має місце чистої води газлайтинг.

- Господи, мамо! - вигукнула Ганна. - Де ти всього цього набралася?

- Я ж тобі казала, що веду блог і в мене є свої фоловери. А в трендах розбиратися просто мушу.

Ганна похитала головою.

- Не розумію я цього Микиту, - похмуро промовила вона. - Що йому від Насті потрібно?

- Та хто його розбере, - зітхнула Валентина Іванівна. - Розпещений. Жиру біситься. Одним словом, мажор. Я Насті вже давно сказала, щоб вона його ігнорувала. Як би він із матусею своєю знов якусь дурницю не затіяли.

- Мені Настя не дзвонить і не хоче зі мною розмовляти, - сумно промовила Ганна. - А я от думаю, що вона поводиться як справжня егоїстка.

- Звісно, вона завжди вміла маніпулювати тобою, - з прикрістю промовила Валентина Іванівна. - І ти сама їй це дозволяєш! - вигукнула вона. - Ну подумаєш, побачила тебе з цим Олегом Громовим! Що такого? Ти ж просто за неї хвилювалася. От якби ти зі мною так себе повела: не дзвонила б мені, ображалася, я б тобі швидко пояснила, що до чого!