Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Пізніше того ж вечора, коли автоматика ввімкнула світло, Ллойд з’їв трохи квасолі, яку заховав два дні тому. Смакувало жахливо, та він однаково все з’їв, запив водою з унітаза, заповз на койку й притиснув коліна до грудей, проклинаючи Баца за те, що той вплутав його в таку халепу. Усе через Баца. У самого Ллойда не вистачило б амбіцій влізти в щось настільки серйозне.

Потроху в’язні перестали волати, і Ллойд здогадався, що не лише він заничкував трохи про всяк випадок. Та лишалося небагато. Якби він справді думав, що таке станеться, то сховав би більше. На задвірку його розуму чаїлося щось, чого йому не хотілося бачити. Було так, наче там розгойдувалися портьєри, а за ними щось ховалося. З-під крайки завіси виднілися лише його кістляві, наче в скелета, ноги. Далі можна й не придивлятися. Бо то ноги виснаженого, хисткого трупа, і звати його ГОЛОДНА СМЕРТЬ.

— О ні, — промовив Ллойд. — Хтось прийде. Точно прийде. Так само точно, як те, що гівно прилипає до ковдри.

Та він постійно згадував про кролика. Нічого не міг із собою вдіяти. Ллойд виграв його разом із кліткою в шкільній лотереї. Татко не хотів, щоб він залишав кролика, та якимсь чином Ллойд його переконав, що піклуватиметься про тваринку й годуватиме її за власний кошт. Він любив того кролика й справді його доглядав. Спочатку. Справа в тім, що певні речі вивітрювалися з його голови. Мине трохи часу — і все, забув. Завжди так було. Тож одного дня Ллойд ліниво гойдався на шині, підвішеній на кволому клені, що ріс за їхнім хирлявим будиночком у Меретоні, штат Пенсильванія, коли раптом сів прямо, як штик, бо подумав про кролика. Він не згадував про нього… ну, більш ніж два тижні. Той зовсім вилетів із його голови.

Ллойд забіг у невелику підсобку, що тулилася до сараю, і так само, як зараз, надворі було літо, тож коли він переступив поріг, невиразний кролячий запах потужно стусонув його в обличчя. Хутро, яке він так любив гладити, було сплутаним і брудним. Білі опариші діловито повзали в орбітах, з яких колись визирали гарненькі рожеві очі. Лапки тваринки були обскубані й закривавлені. Ллойд намагався переконати себе, що кролик роздер їх, коли пробував видряпатися з клітки, і, без сумніву, так і було, та якась збочена, моторошна частина його свідомості прошепотіла, що, можливо, з відчаю та голоду тваринка намагалася з’їсти себе.

Ллойд узяв кролика, викопав глибоку яму та поховав його разом із кліткою. Батько в нього нічого не питав, бо міг зовсім забути, що син мав домашнього улюбленця, — Ллойд не був дуже кмітливим, та на тлі батька виглядав справжнім генієм. А Ллойд не забув. Він завжди мав яскраві сни, і смерть кролика спричинила цілу низку кошмарів. І тепер він сидів, притиснувши ноги до грудей, і переконував себе в тому, що хтось прийде, хтось точно прийде й випустить його, та кролик не полишав його думок. Він не підхопив того грипу, Капітана Трипса, — він просто хотів їсти. Так само, як його кролик. Точно так само.

Близько півночі він заснув, а цього ранку почав змагатися з болтами. Ллойд поглянув на закривавлені пальці, і його прохромив крижаний жах, коли він знову згадав про той давній випадок — про свого кролика, якому він не бажав ані найменшого зла.

———

29 червня, близько першої дня, він відкрутив ніжку. Під кінець останній болт вискочив ніби сам по собі — ніжка дзенькнула об підлогу камери, і він просто дивився на неї, думаючи, нащо вона йому взагалі потрібна. Довжини ж там усього три фути[169].

Ллойд підійшов із ніжкою до дверей та взявся шалено молотити нею по ґратах із блакитної сталі.

— Гей! — кричав він під глухий, подібний до звуків гонга акомпанемент. — Гей, випустіть! Я хочу забратися звідси, розумієте?! Гей, чорти, гей!

Він перестав гамселити й прислухався — луна потроху затихла. На кілька секунд зависла повна тиша, а тоді з коридору долинула щаслива, хрипка відповідь:

— Матінко! Я тут, матінко! Я тут!

— Господи-и-и! — гаркнув Ллойд та пожбурив ніжку в куток.

Він працював годинами, мало пальці не розщепив, а в результаті лише розбудив цього придурка.

Ллойд сів на койку, підняв матрац і дістав шматок черствого хліба. Він поміркував, чи не взяти ще й жменьку фініків, сказав собі, що краще їх приберегти, та однаково взяв. Він їв їх по одному й постійно кривився — хліб вирішив залишити наостанок, щоб зажувати той в’язкий фруктовий смак.

Ллойд покінчив із цією мізерною пайкою й бездумно підійшов до правої стіни камери. Поглянув униз і ледве не закричав від огиди. Треск лежав, наполовину з’їхавши з койки, і штани трохи задерлися. Ноги над тюремними капцями оголились, і їхнім м’ясцем ласував великий щур із блискучою шерстю. Його бридкий рожевий хвіст акуратно скрутився навколо сірого тільця.

Ллойд підійшов до іншого кутка камери й підняв ніжку від койки. Він повернувся до ґрат і трохи постояв, думаючи, чи щур помітить його та вирішить податися кудись, де немає таких цікавих сусідів. Та гризун сидів до нього спиною і, наскільки Ллойд міг судити, навіть не знав, що на нього хтось дивиться. На око прикинувши відстань, він вирішив, що довжини ніжки якраз вистачить.

— Гах! — видихнув Ллойд.

Ніжка причавила вусату тварюку, і з глухим стуком Треск звалився з койки. Очманілий щур лежав на боці й ледве дихав. На вусах блищали крапельки крові. Він перебирав задніми лапами, немов його маленький щурячий мозок наказував бігти, однак сигнал спотворювався десь на півдорозі. Ллойд добив його наступним ударом.

— Ось тобі, мерзото гівняна, — сказав він.

Ллойд поклав ніжку та повернувся до койки. Йому було спекотно, лячно й хотілося плакати. Він глянув через плече й закричав:

— Ну що, подобається щуряче пекло, ти, членосмоку вусатий?!

— Матінко! — почулася радісна відповідь. — Мату-у-усю-у-у!

— Заткайся! — заверещав Ллойд. — Я не твоя мамця! Вона вилизує хуї у хвойдо-борделі в Гузнодірці, штат Індіана!

— Мамо? — промовив голос, тепер уже сповнений кволого сумніву.

І замовк.

Ллойд розрюмсався. Він плакав і тер очі кулаками, наче маленький хлопчик. Йому хотілося сендвіча зі стейком, хотілося поговорити з адвокатом, хотілося