Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Ще б пак. Можна навести довідки про що завгодно. От я, наприклад, попросила оператора підняти всю наявну інформацію про Дім Давар. І з’ясувала, що це невеликий провінційний Дім із величезними боргами та непослідовним главою — і то його, можливо, вже немає в живих. У нього є донька, Шаллан, але схоже, що з нею ніхто не знайомий.

— Ця донька — я, а тому, як на мене, «ніхто» — це деяке перебільшення, — відказала Шаллан.

— Гм, а навіщо б це нікому не відомій представниці провінційної веденської родини подорожувати Морозними землями з караваном работоргівців? І то заявляючи, наче її чекають на Розколотих рівнинах і радітимуть із її порятунку? А ще, наче вона має впливові зв’язки та здатна заплатити цілому загону найманців?

— Правда інколи буває дивовижнішою, ніж брехня.

Тин усміхнулася й нахилилася ближче:

— Все гаразд: зі мною можна не критися. Від тебе тут чимало користі, тож я змінила гнів на милість і вирішила, що ти мені до вподоби. У професії ти початківка, але в тебе є хист.

— У якій іще професії? — не зрозуміла Шаллан.

— Аферистки, звісно, — відказала господарка. — У великому мистецтві видавати себе за іншу, ніж насправді, людину, а відтак утікати, прихопивши цінності. Мені сподобався твій трюк із тими дезертирами. Ти йшла ва-банк, але твоя ставка виграла.

Проте наразі ти в скрутному становищі: бо видаєш себе за когось, хто на кілька голів вищий за тебе, і то обіцяючи величезну винагороду. Мені з власного досвіду знайома ця схема, й найскладніше в ній — це фінал. Якщо ти даси маху, ці «герої» без вагань повісять тебе сохнути на сонечку. А ще я зауважила, що ти не квапишся прибути на Рівнини. Що, невпевнена у своїх силах, але вгрузла по самісінькі вуха?

— Що є, те є, — тихенько відказала Шаллан.

— Нічого, — промовила Тин, знову беручись до своєї порції. — Я допоможу тобі.

— В обмін на що?

Ця жінка однозначно любила поговорити, і Шаллан була не схильна зупиняти її.

— Я хочу свою частку в тому, що ти затіваєш, — сказала Тин, вмочаючи перепічку в миску, наче вганяючи клинок у великопанцирника. — Ти дісталася аж сюди, на Морозні землі, не з доброго дива. Плани в тебе, певне, ого-го, але в мене таке відчуття, наче тобі бракує досвіду, щоб провернути замислене.

Шаллан забарабанила пальцями по стільниці. Ким-то вона стане для цієї жінки? Кого та хоче побачити?

«Схоже, ця жінка — майстерна аферистка, — подумала дівчина, обливаючись потом. — Таку, як вона, не обдуриш».

От тільки вона вже це зробила. Сама того не бажаючи.

— А як ви тут опинилися? — спитала Шаллан. — На чолі караванної охорони? Це частина афери?

Тин розсміялася:

— Афери? Ну ні — такий результат був би не вартий клопоту. Під час співбесіди з власниками каравану я, може, й перебільшила свій досвід, але мені треба було на Розколоті рівнини, а способу потрапити туди самотужки я не знайшла. Принаймні безпечного.

— То ви залишилися без засобів до існування? Як таке можливо? — спитала Шаллан, насумрившись. — А я гадала, що в такої жінки, як ви, гроші не переводяться.

— Ще б пак: ти ж бачиш, що я не бідую, — вказала на себе Тин. — Але якщо ти хочеш досягти успіху в цій професії, то маєш звикнути починати з нуля. Легко прийшло, легко пішло. Я застрягла на півдні без єдиної сфери і тепер добираюся в цивілізованіші краї.

— На Розколоті рівнини? — спитала Шаллан. — У вас там теж якісь справи? Може… дільце, яке треба провернути?

Жінка всміхнулася.

— Дитино, йдеться не про мене, а про тебе. І про мою допомогу тобі. На Рівнинах я декого знаю — а ті військові табори, вважай, нова столиця Алеткару. Все цікаве в країні відбувається саме там. Грошва тече, немовби річка після бурі, але оскільки той край уважають за «Дикий Схід», то й на закони дивляться крізь пальці. Жінка з потрібними зв’язками там не пропаде.

Тин нахилилася ближче, і її обличчя спохмурніло.

— Але без них вона може нажити ворогів як стій та дивись. Повір, що тобі знадобляться ті, кого я знаю, і що ти сама захочеш працювати з ними. Без їхнього відома на Рівнинах нічого серйозного не відбувалося й не відбудеться. Тож запитую ще раз: що саме ти сподіваєшся провернути?

— Я… мені відомо дещо, пов’язане з Далінаром Холіном.

— Із самим старим Чорношипом? — здивувалася Тин. — Останнім часом він живе так нудно, що не підступайся — просто герой із легенд.

— Так-от: те, що я знаю, дуже важливо для нього — неймовірно важливо.

— Ну-ну. І що ж у нього за скелет у шафі?

Шаллан залишила таке запитання без відповіді.

— Що, не хочеш розголошувати комерційної таємниці? — хмикнула Тин. — Ну добре — тебе можна зрозуміти. Шантаж — штука тонка. Ти ще радітимеш, що взяла мене за партнерку. Адже ти мене береш, еге ж?

— Так, — відказала Шаллан. — Гадаю, в тебе таки можна дечому навчитися.

25. Чудовиська

Каладін гадав, наче для нього не так просто опинитися в геть незнайомій ситуації. Він бував рабом і лікарем-хірургом, вояком на полі битви та лакеєм у їдальні світлооких. За свої двадцять років усякого надивився. Подекуди з’являлося відчуття, наче побаченого було забагато. Він би й радий забути чимало з того, що зберегла його пам’ять.

Так чи інак, а капітан не очікував, що той день принесе йому щось цілковито й приголомшливо незнайоме.

— Сер? — перепитав він, відступаючи на крок. — Що-що я маю зробити?

— Сісти он на того коня, — повторив Далінар Холін, указуючи на тварину, що паслася неподалік.

Та стояла абсолютно непорушно й чекала, доки трава повиповзає з нірок. А відтак із нальоту швидко відщипувала, скільки влазило в рот, нерідко висмикуючи травинки з корінням. Ну а паша, звісно, вмить ховалася по норах.

Поряд гарцювало на вигулі багато таких самих тварин. Каладіна не переставали ошелешувати статки людей на кшталт Далінара: адже кожен кінь вартував сили-силенної сфер. А князь хотів, щоб капітан сів на одного з них.

— Солдате, — промовив Холін, — ти маєш навчитися їздити верхи. Може настати той день, коли моїх синів доведеться охороняти безпосередньо на полі битви. А до того ж скільки це часу тобі знадобилося, щоб дістатися до палацу тієї ночі, коли ти довідався про інцидент із королем?

— Майже три чверті години, — визнав Каладін.

Відтоді минуло чотири дні, протягом яких охоронець частенько бував на межі.

— Хоча біля казарм є стайні, — зауважив Далінар, — і ти —