Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Я не бачу куди.

- Дай мені руку і я тебе проведу.

- Я навіть тебе не бачу.

- Йди сюди, - взявши її за руку, він провів Інну до "ліжка". - Ну, як подобається?

- Непогано. Ти вже лежиш?

- Лежу.

- А ти мене бачиш?

- Бачу.

- Як це тобі вдається? Ти, наче кіт.

- За кілька днів і ти бачитимеш крізь тьму.

- Ти не боїшся цієї тьми, що тебе окружає?

- Ні. І ти теж не бійся.

- Легко сказати, - у її голосі чувся плач.

- Ти плачеш?

- Я боюся, - не приховуючи схлипування, вона розридалася.

- Не треба, - присівши біля неї. - Не бійся. Я з тобою. І я тебе не покину.

- Я нікому не потрібна.

- Ти мені потрібна, - обійнявши її.

- Як приємно. Мене ще ніхто не обіймав і не казав таких слів.

- А я ще нікого не обіймав і не говорив таких слів.

- Чому наше життя таке? Для чого і для кого ми живемо?

- Я колись теж себе про це питав.

- І знайшов відповідь?

- Тільки сьогодні.

Настала мовчанка. Інна відчувала, що у ній зароджувалася любов. Біля неї була людина, котрій вона була потрібна.

- Ти вже довго тут... на вулиці? - порушила тишу Інна.

- З десяти років.

- А скільки тобі зараз?

- 13.

- Три роки, - у її голосі вчувалася гордість. - Як ти витримав?

- Не знаю. Я просто жив, щоб вижити.

- І тобі ні разу не хотілося померти?

- Майже щодня. Це була моя мрія, але тепер уже ні. Тепер я маю для кого жити.

Знову настала тиша, яку порушив Славік:

- Чому ти втекла з дому?

- Просто... я... Давай краще не будемо про це говорити. Може з часом я тобі розкажу, коли мені не болітиме.

- Ні, це завжди болітиме. Цей біль не минає, тому я тобі теж не скажу про себе.

- Щоб я робила, якби я тебе не зустріла?

- Жила б. Ти б мусіла жити, бо помирати страшно. Коли ти схочеш померти, то просто поплач і тобі стане легше, і навіть жити схочеться.

- Я вже плакала.

- І що стало легше?

- Стало. Я тепер навіть люблю жити, оскільки ти біля мене.

Навколо темнота. Голі стіни, оброслі лишайником біля труб. Дивовижна пустота. Одні таргани, бездомні коти і непотрібні діти. Тиша. Лише чути, як б'ються два серця, зігріті любов'ю один одного.

Ще кілька днів тому у цьому підвалі билося одне серце і навколо панував страх. Куди він дівся? Напевне, пішов кудись далі, туди, де він знайде осиротілу душу і заволодіє нею, а потім і оселиться в ній.

А світ далі продовжує жити... Багатоповерхові будинки. Крізь вікна видніються люди, вони складають сім'ю; там не панує страх, там, і близько немає пустоти. Тільки щасливі обличчя і гарячі серця.