Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Бурачки собі ще не можуть уявити, що таке розлука із одним членом сім'ї, та дуже скоро вони це знатимуть і відчуватимуть.

Світлана приїхала у п'ятницю, коли батьки були ще на роботі.

- Що ви тут поробляєте? - питає Світлана Марійку. - Що у вас новенького?

- Усе по-старому. Світло вимикають, зарплати не дають, їсти нема чого.

- Чудово.

- Прекрасно!

- А мені треба заплатити за навчання, хоча б 50 гривнів.

- А де їх взяти?

- Добре не будемо про це говорити.

- Сьогодні світло виключають, - каже Марійка.

- Будемо при свічках сидіти.

- Ага, мамка тобі дасть свічку! Будемо в темноті сидіти, а ще краще - спати підемо.

- І ви завжди спати йдете, коли світла нема?

- Угу.

- В нас виключають тільки у вівторок і ми при свічці сидимо.

- У нас в п'ятницю вимикають, ну і інколи, коли їм стукне в голову.

- А в мене є цікава новина, - мовила Світлана із усмішкою, що надала її вигляду сором'язливості.

- Яка?

- Це про Володю.

- А ви з ним ще зустрічаєтеся?

- Звісно. Він до мене щодня приходить, відколи почався вересень. Він мені різні шоколадки приносить, бананчики, апельсинки.

- Класно! Хоча б мені щось привезла.

- Не мала б я роботи! Ми з ним постійно гуляємо, я вже майже все місто знаю. Раз ми з ним гуляли і я побачила собачку, таку велику...

- І що далі?

- Я кажу Володі: "Дивись, які в нього здорові, білі яйця."

- Що? - розсміялася Марійка. - Ти таке сказала?

- Угу. А що тут такого?

- От на що ти увагу звертаєш.

- Ми з ним по листі ходили.

- По чому? - перепитує Марійка.

- По листі.

- Ага! По листі! Як добре! Я теж люблю по листі ходити.

- Він каже, що заради мене кине курити.

- І ти йому віриш?! Він курив і буде курити.

- Ще він раз... Я його довго чекала, а він не приходив. Потім він прийшов п'яним.

- П'яним? Треба було його вигнати і з ним більше не бачитися.

- Я його й виганяли, та він впав на коліна переді мною і просив у мене пробачення.

- На колінах?

- Угу.

- І ти йому вибачила?

- Він на колінах стояв і просив вибачення! Казав, що більше ніколи не буде пити.

- Ясно, ти йому пробачила.

- А що мені було робити?

- А де ж новина? - питає Марійка.

- Він мене попросив стати його дружиною.

- Що?! - із здивованим виглядом вигукнула Марійка. - Ти одружуєшся? Як це так?

- Ми будемо жити з його батьками.

- То ти до нас більше не приїжджатимеш?

- Приїжджатиму.

- І коли ви одружуєтеся?

- 30 грудня.

- Так швидко?! Ти що Свєтка? Як це так?

- Мені гадали, що я вийду заміж у вісімнадцять.

- Ти знаєш його фамілію?

- Знаю.

- То яка?

- Козловський.

- Козловський?! Наче якийсь козел, - сміється Марійка.

- Наче в мене краща фамілія? Бурачок!

- А він знає твою фамілію?

- Я йому не казала, але він сам дізнався.

- Як?

- Раз на парі заходить Володя і питає: можна Бурачок?

- І звідки він дізнався?

- У нас, в коридорі висить таблиця чергових. Там він і прочитав.

- Приховувала, приховувала, а він все одно дізнався.

- Він мені розказував, скільки в нього жінок було.

- А в нього були?

- Була всього одна. У нього було день народження, 20 років двоє його друзів прийшли без подарка із однією дєвкою. Ну, тій дєвці Володя сподобався. То вона була для нього подарком.

- Ну, дають!

- У нього є собака, вівчарка.

- Це самка?

- Самка. Я її так боюся, вона так крутиться біля ніг, щось винюхує.

- І як її звати?

- Дінка.

- Яке дивне ім'я.

- У нього є власна кімната.