Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

7

Як уже зазначалось у попередньому розділі, в ті роки портативних фотоапаратів невеликого розміру для знімань будівель, фресок і т. ін. ще не було. — Прим. автора.

8

Масивний граніт при вивітрюванні іноді розпадається на великі кулі, які в умовах пустині вкриваються чорним блискучим «лаком пустині», як і щебінь, що відбиває проміння сонця і місяця, про що вже зазначалось кілька разів у цій книзі. — Прим. автора.

9

Припущення консула були цілком обгрунтовані. Виходи густої нафти в кількох місцях біля підніжжя Джаїру, що перетворювалась при затвердінні в кір, або асфальт, свідчать про присутність нафти на глибині, в товщі гірських порід, родовищ рідкої нафти, яку видобувають, проводячи в товщу порід бурові свердловини і викачуючи по них насосами цю нафту За появою нафти на поверхні землі в різних місцях були відкриті вже давно перші родовища нафти на Кавказі, в Північній Америці Жили чистого асфальту в місті Нечистих духів, відкриті Хомою і Лобсиним, теж свідчать про наявність на глибині нафти, яка піднімалась тріщинами порід в кількох місцях до земної поверхні, заповнюючи ці тріщини і перетворюючись при затвердінні в асфальт, чистіший, без домішки піску, який вітер приносив на горби коло південного підніжжя Джаїру. Останні мені показав мій провідник Гайса Мусін, що знав їх, бо монголи збирали густу нафту, яка витікала з них, як ліки і як мастило для возів, а жили асфальту ми відкрили при вивченні еолового міста на ріці Дям. — Прим. автора.

10

За описом М. М. Пржевальського, дикий кінь, відкритий ним у Джунгарській Гобі, дещо відрізняється від свійського, і тому не можна думати, що це просто здичавілий свійський. Ріст його середній, голова порівняно велика, вуха коротші, ніж в ослів, грива коротка, прямостояча, темно-бура, і чубка, характерного для свійського коня, нема; спинного ременя, тобто чорної смуги вздовж хребта, характерної для ослів і куланів, теж нема. Верхня половина хвоста волохата, без довгого волосся, нижня вкрита довгим чорним волоссям. Тулуб чалого кольору, на нижніх частинах майже білий, а голова рудувата, кінець морди білий. Зимова шерсть досить довга, трохи хвиляста. Ноги порівняно товсті, передні у верхній половині білуваті, над колінами рудуваті, далі вниз чорнуваті і біля копит чорні; задні ноги білуваті і біля копит також чорні; копита круглі і досить широкі. Тримається в найдикіших місцях Джунгарської пустині невеликими табунами від 5 до 15 голів, що пасуться під наглядом досвідченого старого жеребця (Н. М. Пржевальский, Из Зайсана через Хами в Тибет на верховья Желтой реки. Изд. Русск. геогр. общ. СПб, 1883, стор. 41, з табл., Географгиз, М., 1948, стор. 47–48). — Прим. автора.

11

Alhagi camelorum. — Прим. автора.

12

Хома не знав, що вкриває ці чорні скелі. Це так званий «лак пустині», який складається з заліза та марганцю і вкриває дуже тонким, в частки міліметра, але міцним шаром, який неможливо відбити від каменя, поверхню багатьох гірських порід в пустинях. Проте він не скрізь однаковий, на дрібнозернистих темно-зелених, сірих, бурих породах він чорний, дуже блискучий, на рожевому граніті він утворює лише буру плівочку, що слабо блищить, а на білому кварці — жовто-буру плівку, теж блискучу. Утворення лаку ще точно не з'ясоване: вважають, що волога у вигляді роси, дощу, снігу, проникаючи в глиб каменю, витягує з нього розчинні солі заліза та марганцю і відкладає їх на його поверхні, утворюючи цю тонку кірку, а пил, який тримається в повітрі пустинь, полірує її. Чорний лак утворюється лише на породах, які містять в собі залізо і марганець; на вапняках утворюється тільки бура майже не блискуча кірка, але коли у вапняку є прожилки кварцу, — на них можна бачити буро-чорну блискучу кірку, і ці прожилки тоді різко виділяються на світло-бурому фоні. — Прим. автора.

13

Хома і це правильно відзначив. У цій западині на південній окраїні Тянь-Шаню, справді, біля підніжжя чорних скель в горбиках виступають пухкі глини та пісковики, які, звичайно, не вкриваються лаком, розвиненим лише на твердих породах, тоді як пухкі породи розвіюють вітри.

14

Печерні храми Тисячі будд поблизу м. Дуиьхуаи (Сачжеу), які були засновані за династії Хань близько 2000 років тому, відвідав італійський посланник і купець Марко Поло в 1273 році і дав у звіті про свою багаторічну подорож з Венеції до Китаю перший опис їх. Угорська експедиція графа Бела Сечені оглядала ці храми й печери в 1879 році, і учасник її, лейтенант Г. Крейтнер, дав побіжний опис їх у своїй популярній праці 1881 р.

Трохи більше відомостей про них знаходимо в описі третьої подорожі М. М. Пржевальського (на стор. 100–102), який називає це місце Чен-фу-дун і каже, що печери викопані у величезних урвищах наносного грунту західного берега ущелини і розташовані в два яруси, а в південному кінці навіть у три і дуже потерпіли під час дунганського повстання. Він вказує розміри деяких печер і висоту найбільших статуй Да-фу-ян і Джо-фу-ян, викарбованих у гірській породі (не твердій). Найбільша статуя за рисунком Роборовського зображена на таблиці і має близько 12–13 сажнів заввишки. Роборовський у звіті про експедицію 1893–1895 pp. теж коротко згадує про них. Найдокладніші відомості про ці печери з численними фотографіями можна знайти в творі англійського дослідника А. Стейна «Ruins of desert Kathai», т. II, який вивчав їх докладно і вивіз великі колекції рукописних книг різними мовами, картин, фресок та інших предметів. — Прим. автора.

15

Хома не міг пояснити суті цього питання, яку вияснили вже пізніше російські та іноземні експедиції. Лобнор, як виявилось, є озеро-кочівник, яке утворюється то біля північного підніжжя Алтин-тагу, де його бачив Пржевальський, то біля південного підніжжя Куруктагу, де його нанесли китайські географи. Озеро поповнюють обидві ріки — Кончедар'я і Яркенд, що вкупі утворюють Тарім. Своїми наносами вони самі перегороджують шлях до північного озера, після чого стрімко течуть до південного, заповнюють його, починають замулювати південні русла і відступають назад по північної западини, де відновлюють своє попереднє озеро. Експедиції початку XX століття вже бачили відновлення озера на тому місці, на яке вказують китайські карти, тоді як озеро, відкрите Пржевальським, завмирало, заростало комишем, його заносило під час опадів. На берегах Лобнору китайських карт знайдені залишки великих поселень; під назвою Лоу-Лань вони описані і в китайській літературі; великий шовковий шлях пролягав то повз північне, то повз південне озеро в зв'язку з їх відновленням і завмиранням. Питання