Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— А Кон де?

— Упився, — гукнула Брет. — Його десь прилаштували.

— Де саме?

— Не знаю.

— Звідки нам знати, — сказав Білл. — По-моєму, він помер.

— Він не помер, — сказав Майкл. — Я добре знаю, що він не помер. Він упився ганусівкою — anis del mono.

Почувши слова anis del mono, один із чоловіків, що сиділи за столом, дістав з-за пазухи й простяг мені пляшку.

— Не треба, — сказав я. — Не треба, дякую.

— Пийте, пийте. Arriba! Вище пляшку!

Я ковтнув. Горілка відгонила солодцем, і від неї по тілу розходилося тепло. Я відчув, як у мене запекло в животі.

— То де все-таки в біса Кон?

— Не знаю, — сказав Майкл. — Зараз спитаю. Де наш п'яний товариш? — спитав він по-іспанському.

— Ви хочете подивитися на нього?

— Так, — сказав я.

— Я не хочу, — озвався Майкл. — Це він хоче.

Чоловік, що частував мене горілкою, витер губи й підвівся:

— Ходімо.

В сусідній кімнаті Роберт Кон спокійно спав на бочках. У темряві його обличчя майже не було видно. Хтось накрив його курткою, а другу куртку згорнув і підклав під голову. На грудях його лежав надітий через голову великий вінок із часнику.

— Нехай спить, — прошепотів мій супутник. — Прокинеться тверезий.

Години за дві Кон з'явився в нашій кімнаті. На шиї в нього все ще висів вінок із часнику. Іспанці зустріли його радісними вигуками. Кон протер очі й засміявся.

— Виявляється, я спав! — вигукнув він.

— Та невже? — сказала Брет.

— Ви просто були мертві,— мовив Білл.

— Чи не піти б нам повечеряти? — спитав Кон.

— Ви хочете їсти?

— Так. А що? Я зголоднів.

— А ви з'їжте свій часник, Роберте, — сказав Майкл. — Справді-бо. З'їжте свій часник.

Кон не відповів. Сон умиротворив його.

— Ходімо вечеряти, — сказала Брет. — Мені ще треба прийняти ванну.

— Ходімо, — погодився Білл. — Доправимо Брет до готелю.

Ми попрощались із силою-силенною людей, потисли силу-силенну рук і вийшли. Надворі було темно.

— Як ви гадаєте, котра тепер година? — спитав Кон.

— Вже завтра, — відповів Майкл. — Ви проспали два дні.

— Ні, справді,— сказав Кон, — котра година?

— Десята.

— Ого! Це ж скільки ми пили!

— Ви хочете сказати, скільки ми пили. Ви собі спали.

Ідучи темними вулицями до готелю, ми бачили, як над площею спалахують ракети. А коло площі побачили, що вона заповнена народом, і посеред неї всі танцюють.

У готелі нас чекала розкішна вечеря. То була перша трапеза за подвійними святковими цінами, й нам додали кілька страв. Після вечері ми вийшли на прогулянку. Пам'ятаю, я вирішив не лягати до ранку — щоб подивитись, як о шостій вулицями бігтимуть бики, — але десь о четвертій сон почав долати мене, і я пішов до готелю. Решта залишилися гуляти.

Моя кімната була замкнута, ключа я так і не знайшов, а тому піднявся на поверх вище й умостився на одному з ліжок у номері Кона. Вночі фієста не припинялася, та галас не заважав мені спати. Розбудив мене вибух ракети — сигнал, що з загону на околиці випущено биків. Зараз вони промчать через усе місто до арени. Я спав дуже міцно й прокинувся з відчуттям, що вже спізнився. Накинувши пальто Кона, я вийшов на балкон. На вузькій вулиці внизу не було жодної душі. На всіх балконах, однак, купчилися глядачі. Раптом вулицю заповнив натовп.

Люди бігли тісним гуртом. Вони завернули за ріг, і слідом за ними з'явились інші, які бігли швидше, а потім уже — окремі бігуни, які мчали щодуху. На кілька секунд вулиця спорожніла, а тоді бруківкою, скидаючи рогами, галопом промчали бики. За мить і люди, і бики зникли за поворотом. Один із бігунів упав, перекотився в канаву й завмер, але жоден бик не підскочив до нього, бо жоден його не помітив. Бики бігли, збившись докупи.

Коли вони зникли, з боку арени долинув несамовитий галас. Він не вщухав, поки не вибухнула ракета, сповіщаючи, що бики промчали крізь натовп на арені й ускочили в загін. Я повернувся до кімнати й ліг, аж тепер помітивши, що стояв на цементному балконі босоніж. Я подумав, що всі наші, певно, на арені,— й знову заснув.

Збудив мене Кон. Повернувшись, він почав роздягатись і підійшов до вікна, щоб зачинити його, бо з балкона по той бік вулиці люди зазирали до кімнати.

— То як, бачили? — спитав я.

— Еге ж. Ми всі були там.

— Обійшлося без жертв?

— Один бик увігнався в натовп на арені й розкидав чоловік сім-вісім.

— А як Брет, не злякалася?

— Все сталося так швидко, що ніхто не отямився.

— Шкода, що я проспав.

— Ми не знали, де ти. Поткнулися були до твоєї кімнати, а вона замкнена.

— Де ж ви гуляли до ранку?

— Танцювали в якомусь клубі.

— А мене сон здолав, — сказав я.

— Ух, і спати ж хочеться! — сказав Кон. — То воно так і триватиме без перерви?

— Атож. Цілий тиждень.

Білл прочинив двері й зазирнув до кімнати:

— Де ти був, Джейку?

— Я дивився з балкона. Ну як тобі?

— Чудово.

— Куди ти йдеш?

— Спати.

Зібрались ми лише десь опівдні й поснідали за столиком під аркадою. Місто було переповнене. Нам довелося чекати, поки звільниться столик. Після сніданку ми перейшли до «Іруньї». І там теж було тісно; що ближче було відкриття кориди, то більшало відвідувачів, і люди за столиками вже сиділи мало не впритул. Як завжди напередодні бою биків, у кафе стояв приглушений багатоголосий гомін. За жодних інших обставин тут так не гомоніли, хоч би як переповнене було кафе. Цей гомін тривав не вщухаючи, він огортав нас, і наші голоси зливалися з ним.

Я мав по шість квитків на всі бої: три— barrera — у першому ряді над самою ареною, й три — sobrepuerta — сидіння з дерев'яними спинками в середньому ярусі амфітеатру. Майкл вважав, що Брет слід на перший раз сісти подалі, і Кон виявив бажання сидіти з ними. Нам з Біллом випав перший ряд, а зайвий квиток я віддав офіціантові, попросивши продати його. Білл вирішив напутити Кона, як сидіти й куди дивитися, щоб не помічати коней. Білл уже бачив бій биків.

— Мені не страшно. От тільки б не було нудно, — сказав Кон.

— Он як?

— Не дивися на коня після того, як бик прохромить його, — сказав я Брет. — Стеж за тим, як бик нападає й як пікадор намагається відігнати його, але не дивись, як конає поранений кінь.

— Мені трошки страшно, — сказала Брет. — Я не знаю, чи зможу витримати.

— Зможеш, зможеш. Тільки на коней неприємно