Читати книгу - "Сини змієногої богині"

І кожний сколот неодмінно відвідував казан, ще й тулив долоні до крутих його боків. Це – вірили – принесе удачу й здоров’я та всілякі гаразди. Долоні й відполірували посудину Аріанта так, що вона блищала, як добре натерта піском. Доторкуючись до лискучих боків казана, бородаті, чорноокі кочовики добродушно усміхалися: «А здорові були, скіфи! Як вам тут у казані? Та й багато ж вас, якщо казан вийшов таким здоровенним!..» І кожний пишався, що і його мідний наконечник стріли, розплавившись, став частинкою спільного казана Скіфії, найбільшого з усіх, що були на її просторах, в кочів’ях і поселеннях. А тому казан Аріанта наче об’єднував скіфів, викликав у них почуття не лише гордощів за свій край, а й спорідненості та братерства – у ті часи то було рідкісне відчуття, адже тоді сусіди здебільшого робили наскоки на сусідів – і на своїх теж.

Витвір Аріанта в промінні бога-сонця Гойтосіра був як земне сонце, що зігрівало Скіфію.

І Геродот притулив долоні до крутого боку казана і теж відчув тепло. Навіть на мить аж пошкодував, що він не скіф, а навколо нього не його батьківщина. Як просто й водночас геніально придумав Аріант, об’єднавши своїм дивом усю Скіфію!

Кілька разів неспішно обійшов з усіх боків казан на високій ніжці, міркуючи, кого чи що він йому нагадує? Та ось пригадавши, вигукнув «Евріка!» (що грецькою означало «Я знайшов!»): казан Аріанта, як і взагалі традиційні скіфські казани для варіння м’яса, був схожий на популярні чаші з острова Лесбос для змішування вина. Тільки останній у тисячі разів більший.

Ніжка (хоч швидше нога) – масивна, товстезна, схожа на отруб стовбура. А вже на ній – об’ємна чаша. Під ногою – вилита з міді (для рівноваги й стійкості) – грубезна і важка плита. Кожен з підданих Аріанта приніс всього лише по одному маленькому наконечнику стріли, а яке диво вийшло – що то значить злютований гурт! Недарма ж кажуть: в гурті сила, гуртом і батька добре бити!

Очевидно, спершу, міркував Геродот, як завжди в задумі мнучи кучеряву свою борідку, була збудована плавильна піч для виплавки міді з наконечників, потім заготовлено достатню кількість древесного вугілля, споруджено майстерню, житла для ливарників та їхніх помічників (робота довга і більше всього кипіла все літо). Спочатку підготували потрібний майданчик на узвишші, викопали коло діаметром біля чотирьох метрів і, знявши шар ґрунту, добре втрамбували його. А вже потім у нього залили розплавлену мідь – вийшла основа, плита або ще «ступня» ноги. Казанярі виплели з лози опалубку циліндра висотою до двох метрів і обмазали його глиною. Як він висох і затвердів, підсипали на його висоту землю – щоб зручніше було заливати ногу.

Чашу казана теж виплели з лози у вигляді двох напівсфер, що їх потім з’єднали, обмазали глиною і теж дали їй добре висохнути. А потім досипали вгору курган – аж до висоти чотирьох метрів. Себто до країв чаші. А вже тоді на дно сферичної опалубки заливали шар розплавленої міді з наконечників товщиною в шість пальців. Затим установили внутрішню напівсферу, закріпили її на кургані і вже киплячу мідь заливали по периметру чаші (плавильна піч, яку завантажували наконечниками і древесним вугіллям, звичайно ж, працювала безперебійно). На глиняній обмазці великої напівсфери викарбували різні малюнки, що й з’явилися вже як випуклі – на зовнішньому боці чаші. І коли все вичахло, вистояло й затверділо, розібрали насипний курган, глиняні опалубки, і казан вперше засяяв у промінні бога-сонця Гойтосіра.

Розглядаючи казан, Геродот схвально кивав бородою до своїх думок: добра робота! Зразу видно умілі руки майстрів!

– Чи не моїх співвітчизників бува запрошував Аріант для сього діла? – поспитав Тімна, майже впевнений у своїй правоті. – Мені здається, тільки грецькі майстри могли створити таке диво?

– Греки – майстри з майстрів, але казан відлили наші, – вигукнув Тімн, радий за своїх співплемінників.

– Вражаюче, вражаюче, – Геродот порадів за скіфів як за своїх.

Неможливо з певністю сказати, чи підрахував Геродот (бодай з цікавості) масу мідяного казана-велетня – про те в скіфському логосі він не залишив ані згадки. Не зберегла й історія даних про масу Аріантового казана. Але відомо – завдяки Геродоту, – що вміщував він 600 амфор. Вже в наші дні спеціалісти та історики заходилися вираховувати вміст і вагу казана. Відомо, що вміст однієї амфори – 40 літрів. Казан вміщував 600 амфор. Ось уже й маємо дані перших підрахунків. А далі арифметика, якщо тільки вона правдива, така. Товщина стінок (дані Геродота) – шість пальців. Візьмемо середню товщину пальця за 18,9 мм. Маса наконечників від 20 до 50 г, об’ємна маса міді – 8,9 т/м3. Підрахували внутрішній діаметр казана, вийшло 4,5 м, зовнішній – 4,72. Отже, маса казана (без ноги) – має бути 31,4 тонни. Вага ступні (плити) і ноги – біля 7,7 тонн. Ну а тут, якщо підрахунки, повторюємо правдиві, арифметика проста: загальна маса казана – 39,1 т.

І нарешті про головне. Якщо домовитись, що наконечники були вагою в 35 г кожний, то загальна кількість скіфів у часи Аріанта була… Знаєте, скільки?

1 МІЛЬЙОН 116 ТИСЯЧ ЧОЛОВІК.

Саме чоловіків, бо з луком (а де лук – там і стріли, а де стріли – там і наконечники) ходили чоловіки, то була особиста зброя кожного. Але, повторюємо, чоловіків. Жінки, приміром, користувалися луком не всі. Не користувалися ним і діти, хоч вони теж були населенням. Тож виходить, що Аріант забаг дізнатися не скільки у нього всього населення (чоловіки, жінки, діти), а скільки у нього тих, хто володіє луком, чоловіків. Себто воїнів.

Їх у нього і виявилося 1 мільйон 116 тисяч.

Загалом непогана і немаленька армія! Але й вона, як час покаже, не порятувала свою батьківщину від повного розгрому. А втім, те станеться вже в перших століттях нашої ери.

В краю гірких вод і казана-пам’ятника всім скіфам Геродот