Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

що йдеться про одного із провідних фахівців у галузі логіки, стаття про якого була включена до видання «Малая Советская Энциклопедия»[201]. До таких видань статті про зірок другої величини не включали — тільки першої. У. Мінто писав: «Припустимо, наприклад, ваш співрозмовник, говорячи про дітей, зауважує, що Джон є гарним хлопчиком; природно зробити звідси висновок, що в голові особи, що таке сказала, є уявлення про інших дітей, яких не можна зарахувати до гарних хлопчиків. Такий висновок зразу міг би зробити кожен, хто почув би таку думку, і даремно особа, що таке сказала, стане заперечувати, що вона говорить виключно про Джона. Або, наприклад, є два кандидати на посаду шкільного вчителя, А і Б, і хто-небудь підкреслює ту обставину, що А є чудовим викладачем. Зразу можна зробити висновок, що той, хто хвалить А, не вважає Б таким чудовим учителем, як А»[202].

На той час і в юридичній науці було розуміння сутності висновку від протилежного як інструменту тлумачення правових норм. Не говорячи уже про Є. В. Васьковського, що створив потужне логіко-юридичне вчення про тлумачення цивільних законів, пошлемося на наступне висловлювання М. М. Коркунова: «Коли в законі дається лише загальне правило, то не можна сказати, щоб у ньому були прямо виражені і всі окремі з нього висновки; тим часом і вони мають силу закону. Так само, якщо закон що-небудь забороняє в точно перелічених випадках, то у всіх інших випадках це вважається дозволеним. Словом, силу закону має не лише те, що в ньому прямо сказано, але й те, що логічно випливає із сказаного»[203]. О. В. Капліна зрозуміла наведену цитату у такий спосіб, що М. М. Коркунов «підкреслює, що навіть коли правозастосовнику норма права здається лексично і граматично завершеною і цілісною, її смисл може мінятися залежно від логічного акценту»[204]. Але ж М. М. Коркунов говорив про норми, які логічно випливають із змісту положень закону, у тому числі і ті, що виявляються за допомогою висновку від протилежного. Вони первинно входять до змісту відповідних положень законодавства, а не з’являються у результаті зміни смислу норми залежно від логічного акценту. Такі норми, за М. М. Коркуновим, існують поряд з правовими нормами, які текстуально закріплені в нормативно-правових актах.

2. Той же У. Мінто знайомить нас із ставленням до висновку від протилежного з боку науки логіки в цілому: «Ні одно логічне вчення не заперечує подібних висновків (висновків від протилежного. — Авт.); логіка просто ігнорує їх. Такі висновки виходять за межі логіки тільки тому, що вони не ґрунтуються на законах тотожності, протиріччя і виключеного третього, логіка ж обмежує свою область цими законами, тому що для теорії силогізму і допоміжних силогізму процесів нічого більше не вимагається»[205]. Проте Є. В. Васьковський цитує і аналізує думки цілої низки авторів, які здійснювали небезуспішні спроби осмислити цей феномен. Свій вклад у наукове дізнання висновку від протилежного вніс і сам Є. В. Васьковський. Проте він не зумів довести цей методологічний інструмент до стану придатності до повсякденного застосування. Досить звернути увагу на те, що приділивши достатню увагу проблемі «логічної правильності» (істинності) висновку від протилежного, Є. В. Васьковський не помітив логічної бездоганності такого висновку у тих випадках, коли він зроблений із нормативних положень, які містять слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», хоч такі слова в російському законодавстві того часу зустрічались доволі часто.

І все ж слід визнати, що Є. В. Васьковський високо підняв рівень наукового осмислення висновку від протилежного як інструменту тлумачення актів законодавства. Проте в подальшому юридична наука не змогла не тільки ще більше підняти цей рівень, а й підтримувати цей рівень. Врешті-решт дійшли до твердження про те, що висновок від протилежного ґрунтується на законі несуперечності (чи, як стали висловлюватись — суперечності). Але закон несуперечності застерігає проти, наприклад, наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК «повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття)». Зазначений закон логіки застерігає проти таких висновків: «фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), не має повної цивільної дієздатності»; «фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), має неповну цивільну дієздатність»; «фізична особа, яка не досягла вісімнадцяти років (повноліття), має повну цивільну дієздатність». Ці висновки порушують логічний закон несуперечності, а тому є неправильними, неістинними судженнями, не мають значення правових норм, у той час як правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, є істинними судженнями навіть тоді, коли вони суперечать іншим правовим нормам і внаслідок цього не підлягають застосуванню. Так, закону несуперечності буде відповідати наступне судження, отримане за допомогою висновку від протилежного із наведеної вище ч. 1 ст. 34 ЦК: «Фізична особа, що не досягла вісімнадцяти років (повноліття), не має повної цивільної дієздатності». Це — правова норма. Інша справа, що вона частково не відповідає іншим текстуально закріпленим нормам цивільного права і у відповідній частині не може застосовуватись. Але це — уже інша проблема — проблема вирішення колізій між правовими нормами.

Якщо ж висновком від протилежного порушено закон несуперечності, то отримане за допомогою такого висновку судження є неправильним, не має ознаки істинності і не може претендувати на роль правової норми.

3. Після Є. В. Васьковського впродовж більше, ніж 100 років, юридична наука не отримала будь-яких нових наукових результатів в осмисленні висновку від протилежного як інструменту тлумачення нормативно-правових актів. Отримані Є. В. Васьковським і до нього наукові результати і положення впродовж більше, ніж 100 років, лише повторювались. Non progredi est regredi. Тож у науці з’явилось, нарешті, і таке висловлювання, що висновок від протилежного є інверсією. Для менш просунутих колег науковець, що має найвищу наукову ступінь і