Читати книгу - "Слідами вигнанця"

Рибалки невеличкими ватагами сідали на висмолені та оздоблені випаленим орнаментом піроги й вирушали річкою вгору та вниз.

Щоранку десятеро кремезних тубільців на чолі з своїм ватажком Онаєм ішли вузькою ущелиною до Білої скелі, де були родовища діамантів. Намивши за день коштовних камінчиків та повпихавши їх у шкіряні капшучки, вони ввечері в Гагаминій хаті сортували добуте за кольором та розміром.

У священному громадському домі кілька тубільців майстерно видовбувало бамбукові пляшки, ліпило череп'яні глеки та сулії, дзбани та келихи, щоб мати вдосталь посуду на пальмове вино нового врожаю.

Павлові навколишня природа давала невичерпний матеріал для наукових дослідів. Щодня він провадив спостереження за кліматом, вивчав геологічну структуру земної кори, поповнював свої колекції рідкісними комахами, плазунами, пір'ям та опудалами птахів.

Зошити, придбані в Стамбулі, були списані до останнього рядочка. Хатина під пальмовою стріхою перетворилась на справжній музей африканської флори та фауни. Кмітливий Домбо став незамінний помічник у географа і страшенно пишавсь тим, що біла людина довіряє йому свої таємниці. Не раз та не двічі Павел постерігав, як малий поважно ходить подвір'ям, випнувши вперед худенькі дитячі груди та заклавши руки за спину, «мов гамба Павел».

Вечорами, поки з неба не полило, хлопці гаубау та Павлові носії під згуки однострунних марімб і лунких бубнів танцювали навколо багаття. Гагама о ту пору сидів на бамбуковій лавочці й розмовляв з Дончом Балканом. Павел при каганці робив записи в щоденнику.

Батько з сином старанно лаштувались у дорогу. Тубільці плели для них зручні бокаті кошики, в яких можна буде нести харчі та інший вантаж.

Якось Гагама запитав:

— Коли вирушать білі люди?

Балкан люлькою окреслив у повітрі коло:

— Як народиться молодик!

Гагама навіщось повторив цей рух, потім загнув на лівій руці три пальці, щось обмірковуючи, а далі хутко звівсь і пішов до хвіртки.

Відтоді ще тричі заходило сонце, а Гагама немов у землю запався. Але Павел прикмітив, що біля громадської хатини працює куди більше кошикарів, ніж досі. Очевидно, вождь наказав приготувати все для мандрівників якнайшвидше й вирядив на допомогу ще кількох робітників.

Одного ранку тубільці посходилися ще вдосвіта. Павел виглянув й прислухався. З-за тину долинав неймовірний гамір. Сумно гупали дерев'яні лукулі, жебоніли марімби, плакали сопілки. Плем'я було чимось дуже збуджене. «Тамо ая! Тамо ая!» — вигукували тубільці, що означало: «Місяць зійшов! Місяць зійшов!» Уночі котрийсь із них помітив, як з-за хмар вистромив ріжки молодик. А від Гагами всі знали, що коли народиться молодий місяць, білі люди вирушать до своєї Великої зірки.

Вийшовши на подвір'я, старий Балкан сперся на пліт, звів угору руку й сказав, що вони вирушатимуть не сьогодні, а завтра. Люди тієї ж миті розійшлися.

На ранок, ще й сонце не зійшло, а плем'я вже було на ногах. Перед дверима громадського дому вигупували бубни. Сюди юрбами сходилися тубільці, вбрані в найкращий одяг зі святковими оздобами. Чоловіки мали в руках луки та вигострені списи. З червоних сагайдаків визирало оперіння стріл. Жінки пов'язали на голови кольорові стрічки та яскраві клапті ситцю. Парубки та дівчата поприходили у своїх найкращих муканзо, підперезані широкими пасками з гарної шкіри, в діадемах, з безліччю бамбукових гребінчиків, у яких стриміло довге пір'я папуг, яструбів та білих орлів. Дехто бринькав на однострунних і двострунних марімбах або надимав бамбукові флейти та очеретяні сопілочки.

Коли зібрались усі, вийшов і вождь у розкішному вбранні, підперезаний трьома червоними пасками, з лискучим леопардовим хутром на плечі, з гарною сивою зачіскою, прикрашеною десятками барвистих пір'їн та діадемою, на якій яскріли зірки зелених та ясно-червоних діамантів. Уперше він вийшов із своєю улюбленою мавпочкою. Вмостившись на господаревому плечі, тваринка на всі боки повертала голову й хитро блимала котячими оченятами. Час від часу вона простягала руку й намагалась поцупити стрілу з Айєвого сагайдака. Гагама дістав з-за паса біле слоняче ікло, оздоблене двома рядками коштовних камінчиків, тричі засурмив, і натовп рушив до рубленої хатини.

Домбо перший помітив похід. Залишивши марімбу в альтанці, він убіг до хати старого Балкана. Кімната була позаставлювана впакованими кошиками. Спритно переплигнувши через ті кошики, негреня вигукнуло:

— Гамба, йдуть!

Павел саме загортав зошити широкими стяжками кори червоного дерева. Старий Балкан сидів на полу й пихкав з довгої очеретяної люльки. Почувши Домба, обоє стрепенулись. Балкан сперся на ціпок, поволі став на ноги й пошкандибав до дверей.

— То, кажеш, усе? — виходячи, спитав він.

— Увесь багаж запакований і добре ув'язаний, — відповів Павел.

— На скількох носіїв?

— На десятьох.

— А всього скільки нам треба буде людей?

— Двадцятеро. Не більше!

Цей час Гагама та Капоко внесли на подвір'ячко ноші, виплетені з жилявої кори на добрих бамбукових держаках. Старий вигнанець розчулився, на очах йому забриніли сльози. Він покульгав назустріч Гагамі. Павел закинув рушницю за плече й також вискочив надвір. Домбо, в новому набедренику, підперезаному зверху пістолетом, наздогнав географа. На подвір'ї вже чекали носії.

Гагама, поважний і врочистий, підступив до старого Балкана й привітав його піднесеним угору списом. Потім знову засурмив. Ту ж мить на подвір'я вбігло п'ятдесятеро молодих стрільців.

— Ці безстрашні воїни супроводжуватимуть білих людей до Великої води! — кивнув на них вождь.

Потім приклав до вуст відшліфоване слоняче ікло і знову тричі засурмив. Тієї ж миті узбіч стрільців прошаруділи кроки десятьох юних тубілок, убраних у гарні барвисті муканзо. Вождь усміхнувсь і кивнув у їхній бік списом:

— А це найхоробріші й найроботящіші дівчата племені. Моє плем'я не має кращих на вроду дівчат. Чи пристає бома Павел на те, щоб вони стали йому дружинами? Бома Павел не має власної хатини в жодному роді, тому кожен