Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"

Більш ніхто не бачив ні коштовностей, ні грабіжників. Протягом двох наступних років сталося ще з десяток подібних нападів, поки нарешті поліція не схопила одного з бандитів, зовсім молодого хлопця на ім'я Женаро, у якого доти не було судимості. Він нікого не виказав і дістав п'ять років.

Справи Манюєля йшли дедалі краще, і незабаром він перетворив свою забігайлівку на модерний бар, а потім на дорогий ресторан.

— Просто мені щастить, — з невинним виглядом оповідав він комісарові, коли той починав його допитувати. — Раджу й вам учащати на іподром… Я вас навчу вигравати…

Він і справді щонеділі зачиняв свою «Золоту підкову» і їхав на іподром — до Отейя, Лоншана чи Вінсена — залежно від сезону.

Пізніше ще тричі вдавалося заарештувати грабіжників. Всі вони виявилися завсідниками «Золотої підкови». І всі трималися однаково — немов набирали в рот води. Поліція досі не знала, як вони збували коштовності.

На якийсь час пограбування припинялися, та за якихось два, три, чотири роки все починалося спочатку і в тому ж самому стилі, хоча й за участю нових, доти невідомих поліції людей. Складалося враження, що ватажок щоразу збирав нову банду.

— Послухайте, моя кралечко…

— Я вже стала його кралечкою!.. Спитай, коли він зі мною спав, бо я щось такого не пригадую…

— Ну, годі! Я можу за годину повернутися з ордером і допитати вас у себе в кабінеті… Ви знайомі з Ніколь Прієр?

Вона замислилась і знову глянула на Манюеля.

— А ти її знаєш? Мені це ім'я нічого не говорить.

— Це зовсім молода дівчина… Вона живе на бульварі Курсель з дядьком, дуже великою персоною…

— Кого ти знаєш із великих персон, крім пана комісара? Га, татку?

— Ну, гаразд… Я скоро повернуся. Поки що хочу сказати вам одну річ. Певний, що принаймні ви, Манюєль, мене зрозумієте… Хтось вирішив усунути мене зі свого шляху — не знаю, група людей чи одна особа…

Алін була вже розтулила рота, щоб бовкнути новин дотеп, але Манюєль поглядом примусив її замовкнути. Повідомлення комісара явно його зацікавило.

— Вас хочуть убити?

— Ні. Просто примусили якнайшвидше подати у відставку… Іти на пенсію.

— Певно, це декого потішило б…

Алін не втрималася, щоб не вигукнути своїм пронизливим голосом:

— Ще б пак! Узяти хоча б мене!

— А що далі, пане комісар?

— Мені підкинули одну дівчину/.

— Щоб скомпрометувати? І ви клюнули?

— Ні.

— Я так і думав. Колись і я намагався впіймати вас на живця.

— Результат той самий. Але тут вигадана ціла інсценівка, так щоб здавалося, буцімто підпоїти цю юну особу і…

— Це її звати Ніколь Прієр?

— Еге ж…

Комісар пильно глянув Манюєлеві у вічі.

— Я комусь дуже заважаю… Комусь дуже сильному, кого я ось-ось схоплю за руку… Принаймні, він так гадає…

Він на хвилину замовк, але Манюєль уже зовсім серйозно промовив:

— І що далі?

— Цей «хтось» людина дуже розумна, і знає мої методи розслідування… Відчувши себе в небезпеці, він вирішив позбутися мене, щоб урятуватися самому… Ви не маєте якихось здогадів, Манюєлю?

Алін мовчала, вже не наважуючись втручатися в розмову чоловіків, надто складну для неї.

— Може статися, що вам хтось просто заздрить… — зауважив Манюєль.

— Я думав про це, — відказав Мегре. — Припускаю, що це може бути й помста… Я проглянув список справ, які розслідував останнім часом, мало не за два роки, але не бачу нікого, кому б це було під силу… Та й навіщо?

— І ви прийшли, щоб спитати в мене поради?

— Вам добре відомо, що вже якийсь час поліція пильнує за вами…

— І ваші інспектори супроводжують Алін на вулиці? Не розумію тільки, навіщо…

— Можливо, скоро зрозумієте…

— Ви хочете сказати, якщо тільки вас не спровадять на пенсію?

— Саме так.

— Тобто, ви підозрюєте, що я поставив вам пастку, домовившись із цією дівчиною, племінницею великого пава?

— Я зайшов до вас просто так… Запала досить тривала тиша.

— Вам відомі люди, здатні на таку авантюру, Манюєлю?

— Я знаю хлопців, які залюбки вліпили б вам кулю, але щоб так провокувати?.. Це для них надто тонко.

Потім кахикнув і додав:

— Щодо мене, то я, можливо, справді не святий… Та клянусь вам життям Алін, що до вашого приходу я нічогісінько не знав про цю історію…. А втім, ви самі скоро переконаєтесь…

Розмову було закінчено, і комісар аж ніяк не сподівався, що її раптом продовжить Алін. Цього разу вона вже не зверталася до свого коханця, і її голос звучав тихо й природно. — Зникла навіть жахлива вимова.

— Якби ви все до ладу мені розповіли, я б, можливо, вам дещо підказала б… Коли йдеться про якусь жінку, завжди варто звернутися до іншої жінки…

Пан Мітла, певно, луснув би від обурення, коли б довідався, що головний комісар Сюрте, начальник бригади, сповідається колишній повії та її бахурові, котрого до того ж вважали одним із заводіїв паризького демімонду.

Кількома словами Мегре розповів про свою нічну пригоду. Алін слухала з поважним виглядом, вже не глузуючи і не перебиваючи комісара. Коли він скінчив, вона ще якийсь час