Читати книгу - "Чорний лабіринт"

— Всякої тварі по парі,— вставив Петро.

— Комітети, спілки, кооперативи організовують. Зберуться бандерівці, кричать: «Єдина! Неділима!», бадерівці репетують: «Од моря до моря!», а потім за чуби, і пішла катавасія.

— Твань болотяна, і більш нічого, — зітхнув Микола.

— Вони б'ються, а в нас ребра тріщать, — промовив Ігор.

— Ех. що казать, браточки, дожились до точки, — Петро вдарив по струнах. Гітара зойкнула, ніби від болю.

— Я вам ось що скажу, — тікати треба, поки не пізно, — гаряче прошепотів Ігор. — Зібрати трохи грошей, жратви, на товарняк і на Відень.

— А потім знімуть тебе з товарняка і на рік у тюрму.

— Без пересадки, — докинув слово Петро.

— Ось запитай Андрія. Солодко йому було три місяці молотом махати на самій баланді?

— Відсидиш — і знову сюди припровадять, — Петро легенько торкнув струни гітари. Сумна мелодія повисла над притихлими хлопцями: Ніби думки їх невеселі сплелися в мінорному акорді.

— Всі шляхи ведуть до Ляйму.

— Сказав Петро Савинов і повісився з горя.

— Ні, Ігорок, я не повішусь. Я повернусь додому.

Тихо співали Ігор з Петром. Щирість нових друзів подобалась Андрієві. Пісня будила в серці чисті, незаймані струни.

Пролетіли журавлі в далекі чужі краї і сліду по собі не лишили. Чи повернуться додому? Чи згадає хто тих, що впали з перебитими крильми на сиру землю? Важкий, нескінченний шлях до того рідного гнізда, до тої виплеканої серцем волі…

— Ей! На плац! Усі на плац! Наказ коменданта! — почулося знадвору.

— От гад, зіпсував пісню, — промовив Ігор.

— Ходімо, хлопці, все одно спокою не дасть.

— Ти переодягнись, Андрію, і бекон свій заховай, а то поцуплять, і не оглянешся…

— Тут є такі артисти, що й коменданта украли б, якби він чогось вартий був, — сказав Петро, закидаючи на плечі гітару.

— Ви йдіть, хлопчики, ми наздоженемо, — порадив Микола.

— Ходімо, сер Капара, мабуть, знову якийсь зазивало, приїхав.

— Шукайте нас під аркою, в ложі-бенуар, — Ігор зачинив за. собою двері.

Андрій скинув німецький кітель, розірвав пакунок. З нього випали шкарпетки, труси і сорочка-хакі. Хлопець почав одягатися.

— Отак влізеш у цю робу, і нема тебе, наче перелицьований ходиш, — Микола сперся на бильце койки.

— Слухай, Андрію, я все хочу тебе спитати. Де той майор подівся?

— Крайніченко? Не знаю. Я більше не зустрічав його.

— Дивно.

— Я вже й сам не раз думав. Після Ярового він з нами, як з дітьми, возився. А тепер, Колю, самим про себе доведеться дбати. Ну, ходімо…

Добривечір повів Андрія навпрошки через парк до арки адміністративного корпусу. Висока арка була до половини завалена дровами. Ще здалеку Андрій побачив під аркою гітару Савинова.

— Лізь за мною, — сказав Микола, забираючись на дрова. Під склепінням гомін натовпу посилювався, а голос промовця було чутно, ніби той стояв поруч.

— Акустика, як у храмі божому, — промовив Андрій, обережно пробуючи кожне поліно, щоб, бува, не виломити ногу.

— Уже почалося, здається. Ну, брат, такого цирку ти ще не бачив.

— Ложа-бенуар, прошу, — Ігор змахнув долонею тріски з поліняки і широким жестом запросив Андрія сідати.

— Ява перша. Джіммі з Техасу! — оголосив Петро.

Площа була запруджена. діпістамп. Вони повилазили на мури, живими гірляндами обвили дашок сторожки біля брам, мов гусінь, обліпили розлогі віти платанів. Промовець стояв на площадці перед скляними дверима адміністративного корпусу, а прямо від його ніг і аж до клумби розмістився напівлежачий «партер».

— Їдьте в Америку, джентльмени, — багровіючи від напруги, кричав промовець. — Це кажу вам я, Джіммі із штата Техас. Ви можете поселитись де завгодно, в якому завгодно місці Півночі або Півдня. Кожен штат має свій уряд, свою конституцію. Тільки американський спосіб життя забезпечує повну свободу особи і особистої ініціативи. За двомісячний заробіток ви можете купити автомобіль. Америка чекає на вас, джентльмени! — викрикнув промовець.

— Аякже, з розкритими обіймами, — глузливо зауважив Микола.

— Він каже правду! Там у кожному штаті свої закони. Мені розповідали, — їдко кинув сусід. — У штаті Пенсільванія, наприклад, закон забороняє стріляти жаб у недільні дні. В місті Норфолку закон зобов'язує жителів строго стежити, щоб кури несли яйця від восьмої до шістнадцятої години. А в. Ондахо конституція забороняє людям спати в собачих конурах…

Хлопці не могли стримати сміху. А сусід вів далі з якоюсь сатанинською люттю у потемнілих очах:

— Багато, хлопчики, у них мудрих законів, тільки нема такого, щоб забороняв емігрантам здихати з голоду.

— Ходімо, хлопці, набридло. Он ще один зазивало вилазить, — буркнув Ігор, підводячись.

— Посидь, Ігорок, усе одно обідати не дадуть, поки не скінчиться ця комедія.

— Я звертаюсь до вас від імені і за дорученням радянського представника в Парижі!

На плаці враз затихло. Всі уважно роздивлялися постать промовця, що