Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Дратівливий будівельний шум врізається в мозок. Прикриваю очі, намагаючись зосередитись... Та-а-к. Перший аромат нової лінійки окупив себе за… пів року? Не погано. Ні. Це вражаюче!

«Гірка ніжність» – запах, який я вигадав під час першої сварки з дружиною, вірніше, тоді ще дівчиною.

Відкладаю фінансові документи та беруся за контракт на нові флакони. Аромат «Випадкова наречена» вийде дуже скоро. Його я вигадав після нашого весільного дня. Море, смак полуниці на її губах, ноти лаванди.

Переглядаю умови, підписую та передаю помічнику. Тепер їх у мене навіть кілька. Це виявилося дуже зручно, особливо для сімейної людини.

– Тео, не зайнятий? – зазирає до кабінету моя муза. – Костя дзвонив. Вони з Міланою зараз привезуть поні та равликів для живого куточка. Вже під'їжджають.

– Чудово. Ідемо зустрічати, – встаю з-за столу і поспішаю обійняти свою дружину, поки це ще можливо.

За останні кілька місяців її живіт збільшився вдвічі. Апарат УЗД стверджує, що ми чекаємо на доньку, але мене беруть сумніви – дуже вже скидається на близнюків.

– Як відсвяткуємо відкриття? – питаю, поки ми проходимо довгими коридорами нашого сімейного гніздечка.

Так, це той самий величезний маєток, побудований дядьком. Але тепер він перестав бути пафосним та холодним.

Дуже складно навіювати нудьгу, якщо кімнати набиті іграшками, мініатюрними ліжечками та яскравими книгами.

– Рано. Ще не всі меблі зібрали, – усміхається моє кошенятко. – Завтра я зустрінуся з Іриною Рустамівною, підпишу документи, що залишилися.

– І коли привезуть твоїх плакс?

– Тео!

– Ох, вибач. Наших шановних підопічних із чутливими слізними протоками?

– Ти… не розумію, – тремтить її голос. – Навіщо ти подав цю ідею з дитячим центром для сиріт, якщо так їх ненавидиш? – Відвертається, ховаючи почервонілі очі.

Ну ти і бовдур, Тео! Скільки разів зарікався піддражнювати вагітну дружину. У неї ж гіперчутливість, стрибки настрою, гормони.

Дуже ніжно, кінчиками пальців повертаю до себе мокре обличчя. Заціловую її солоні щічки.

– Оленько моя, рідна, люба, вибач. Я пожартував. Дуже невдало, – втикається в мою шию, схлипує і затихає. – Я хочу, щоб твоїм дітям було добре у нашому домі. Усім. І учням і нашим з тобою, – притискаю долоню до її круглого живота.

– У нас із тобою… поки що один… одна, ти ж бачив на УЗД.

– Правда? А мені здається, там двійнята. Як мінімум, – знову стаю на ті самі граблі і подумки б'юся головою об стінку, тому що Оля сильно прикушує нижню губку.

Стримує сміх чи сльози? Її настрій так швидко змінюється.

– А якщо все-таки народиться одна дитина? – стріляє в мене космічно-блакитним поглядом.

– Ну що ж, тоді мені доведеться відкласти всі справи і добре попрацювати над цією проблемою.

Усміхається, а я ніжно цілую м'які губи, що пахнуть полуницею.

Кінець