Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Клянусь, я твій, Поліна Ендрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

199
0
03.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клянусь, я твій" автора Поліна Ендрі. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Клянусь, я твій, Поліна Ендрі» була написана автором - Поліна Ендрі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі" в соціальних мережах: 

У романі "Клянусь, я твій" від Поліни Ендрі розгортається історія непересічного кохання та відданості, яке переживає випробування через суспільний тиск, розбіжності в цінностях та складні обставини. Головні герої, які випадково зустрілися та впали в кохання, змушені боротися за своє щастя, несучи великі жертви та ризикуючи втратити все.

У цьому захоплюючому романі читачі знайдуть емоційність та глибину почуттів, що переплітаються зі складними перипетіями сюжету. Головний герой - мужній та рішучий чоловік, який відданий своїй коханій та готовий на все, щоб захистити та забезпечити її щастя. Він стикається зі складними виборами та конфліктами, але не втрачає віру в свої ідеали та кохання.

"Клянусь, я твій" - це роман, який зачаровує своїм романтичним настроєм та інтригуючим сюжетом, залишаючи читачів в захваті від першої до останньої сторінки.

Поліна Ендрі - талановита українська письменниця, яка здобула популярність завдяки своїм емоційним та захоплюючим романам про кохання, відданість та вірність. Закінчивши літературний факультет університету, вона присвятила себе письменницькій справі, створюючи твори, які завоювали серця читачів своєю емоційністю та інтригою. Її книги переважно відображають складні взаємини між людьми, почуття кохання та втрати, а також невичерпну силу духу у вирішальні моменти. "Клянусь, я твій" - це ще один яскравий приклад майстерності цієї талановитої письменниці.


Читати ще книги автора Поліни Ендріна нашому сайті:

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 79
Перейти на сторінку:
1

Двері ванної кімнати відчиняються і звідти виходить гарна блондинка, одягнена тільки в білий рушник.

- Привіт, - млосна посмішка розтягує її підкачані губи, коли вона бачить, що я вже прокинувся.

Так, крихітко, і я не проти ще одного раунду.

Струнка і засмагла, так і манить зірвати цей рушник. За таке гріх не подарувати щось. Вона задовольняла мене всю ніч, заслужила. Може, я навіть почну зустрічатися з нею. Чому б і ні?

Тягнуся в шухляду комода, дістаю приготовану з учора скриньку з прикрасою прямісінько з ювелірного.

З ліжка встаю, коли вона вже поряд і розуміє у чому справа. Дівчина кокетливо поглядає на подарунок, грайливо стріляючи в мене очима.

- Що там? Діамантове кольє?

- Відкрий і дізнаєшся, крихітко, - підживлена моїм оксамитовим тоном, дівчина відкриває коробочку і тут її обличчя змінюється, спотворюючись гидливим жахом. Вона лякливо вскрикує, і, випустивши скриньку, відважує мені ляпас.

- Ну і скотина ти, Тернер!

Дихаючи вогнем, збирає свої шмотки, вилітає з кімнати і демонстративно грюкає дверима.

Гаразд, а зараз не зрозумів.

Прикладаю долоню до щоки, що горить, і дивлюся вниз. Тепер все зрозуміло. З обтягнутої оксамитовою синьою тканиною коробочки випали три мертві таргани. Прикраси, звісно ж, немає.

Нахиляюсь, навіщось піднявши таргана, пробую його на дотик. Іграшкові. Треба ж, а виглядають, як живі. Я закидаю їх усіх назад в продовгувату коробочку, підхопивши її під пахву, виходжу зі спальні.

Вхідні двері щойно грюкнули, та так голосно, що мало стіни не затремтіли. Я кидаю туди погляд та бачу, що її речей уже немає. Ну і добре. Забувши про свою нічну німфу, я повертаю до свого кабінету, але тут очі потрапляють на ліве крило будинку, звідки майнув шматочок яскравого жовтогарячого кольору.

Фиркаю на недороблену схованку.

Закидаю скриньку в кишеню штанів, підходжу до квадратної виїмки в стіні, розміром з велику закриту коробку, крізь тонку смужку якої виглядає носок взуття.

Сідаю біля схованки і притуляюся поруч спиною до стіни, витягнувши ноги по підлозі.

Десь хвилину я сиджу в тиші.

- Можеш більше не ховатися, - спокійно говорю в порожнечу. - Вилізай звідти, ти спалилася.

Кілька секунд нічого не відбувається.

Тут квадратний щит опускається вниз і в оголеній схованці показується мордашка Олівії, що скривилася від невдоволення.

- Блін! Ну як?

Я демонстративно видихаю і ненав'язливо вказую пальцем на її кросівки жовтогарячого кольору.

Олівія простежує за моєю вказівкою, суплячи брови.

- Сьогодні ж їх викину до чортової матері, - невдоволено гуде вона.

- Олівія, - суворо підстерігаю її. - Я не пригадую, щоб непристойно висловлювався в твоїй присутності.

- Так, але зате ти це робиш у своєму кабінеті щоразу, коли випадково вдаришся в куток стола і думаєш, що я не чую. А ще коли розмовляєш зі своїм старим знайомим по телефону, чи їдеш за кермом, думаючи, що я в навушниках, чи...

– Так! - голосно перериваю її. - Достатньо. Знову підслуховуєш. Олівія, скільки разів я тобі казав,так робити не можна і дорослі справи тебе не торкаються, - я уважно сканую її обличчя, суворо схрещуючи на грудях руки. - Ну, і чим ти поясниш свою витівку цього разу?

- А я не збираюся нічого пояснювати, - із задоволеною либою щось діловито черкає ручкою у своєму блокнотику. – Єс! Четверта за тиждень. Вони колись перестануть верещати, як різані? Усі, як одна, ніби щойно з інкубатора вилізли. Мені вже нудно, нічого нового.

Я важко видихаю і впираюся потилицею в стіну.

- Чим тобі ця не догодила?

- Але ж вона тобі не підходить! - Заявляє малявка. Та з такою запопадливістю, ніби вже побачила в цьому житті все.

Я скидаю брову, дивлячись на неї. Як цікаво.

- А хто тоді мені підходить?

- Кімберлі, - легко зісковзує з її губ. У мене на мить перехоплює дух.

Вона дивиться на мене і посміхається так безневинно, ляскаючи довгими для свого віку віями. Я суплюся.

- Так, Олівія, іди сюди, - я підхоплюю її під пахви, витягаючи свою десятирічну сестричку з укриття, і сам підводжуся. Підвівши її до дивана, саджу собі на коліна. - Думаю, настав час нам серйозно поговорити. Кімберлі чудова дівчина, і колись вона справді була частиною мого життя. Але все минулося, розумієш? Колись вона зробила вибір, і тепер у неї своя дорога, а в мене своя.

Сестра виводить пальчиком невеликі візерунки на моїх грудях.

- Тоді чому ти зберігаєш її фотографію? - Запитує з дещицею образи.

- Яку фотографію?

- Ту, де ви обіймаєтеся у парку.

Справді. Звідки вона? Не пам'ятаю.

- Мабуть, завалялася десь. Так, давай вставай та йди збирайся, бо запізнишся на свої танці.

Невдоволено пихкаючи, неслухняне дівчисько встає, вже маючи намір йти, але тут зупиняється і розвертається до мене.

- Якби ти менше працював і більше приділяв уваги своїй сестрі, то знав би, що я більше туди не ходжу, братику.

Вона хмикає, відштовхує мене двома долоньками і доки я не встиг перехопити її, ображено мчить геть. Я проводжаю її поглядом, дивлюся, як вона тікає до мого кабінету і замикається зсередини на ключ.

Так, сестра у мене просто золото. І тут я розумію, що з нею у мене буде все дуже непросто.

***

- Олівія, - я обережно стукаю у двері. - Відчини, будь ласка, двері, мені треба взяти дещо.

Мовчить, бешкетниця.

- Якщо ти зараз не відчиниш, то я піду їсти морозиво один, - з розстановкою промовляю я.

Гаразд, перебір. Може ще років зо два тому це працювало, але зараз дитину таким не проведеш.

- Добре, я йду геть. Я йду, чуєш?

Один, два... Тут замок клацає, звільняючись, і в дверях прорізається тонка щілина. Я повертаюся, встигнувши відступити лише на кілька кроків, і відкриваю їх сильніше. Бачу малечу, вона сидить у кутку дивана і підібгавши під себе ноги, притискає до живота подушку. На шиї у неї висить кольє, явно завелике за розміром. Не діамантове, звичайно, але теж не останньої цінності. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клянусь, я твій, Поліна Ендрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"