Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

й сюди ходили швидко, наче літали. Звичай-бо там був усім братам, що сиділи: один говорив псальми, инші ж слухали. І присідаючи до кожного брата, етіопи ті малі підсміхалися, і якщо комусь двома пальцями торкалися очей — зразу той дрімав, якщо ж комусь на уста палець клали — той зразу позіхав, перед иншими ж у жіночих подобах ходили, ще перед иншими показували так, ніби будується щось, чи носиться щось — і різні діла творили. І що біси, підсміхаючись, перед кимсь зображали, те ті думали у серцях своїх. Від инших же, коли щось таке робити починали, зразу силою якоюсь проганялися, стрімголов відкинені, і більше навіть стояти перед такими ані близько йти не сміли. Иншим же немічним братам, що молитви нітрохи не слухали, на віях і плечах сідали, збиткуючись. Те бачивши, преподобний Макарій зітхнув тяжко і заплакав, говорячи до Бога: "Поглянь, Господи, і не замовчи, Воскресни, Боже, хай розійдуться вороги Твої і хай втікають від лиця Твого, бо душа наша сповнюється наруги". Після відпусту прикликав авва Макарій кожного брата по одному до себе і допитував його, про що той думав на співах церковних. І розповідав йому кожен про помисли свої, і явно виявилося, що кожного помисли були про те, що біси перед ним, збиткуючись, зображали. Друге ж, страшніше, той же преподобний Макарій розповідав, що в той час, коли брати до Божественних Таїнств приступали і до прийняття Тіла Христового простягали руки [в той-бо час не ложечкою причащалися, але Тіло Христове в руку, як же нині антидор, приймали, кров же з чаші пили, аж до часу Золотоустого святого, про що Листопада в 9-ий день, після житія святої Теоктисти, написано], тоді бачив преподобний, що декому з братів вугля вогненне етіопи в руки вкладали. Тіло ж Христове, яке рукою єрей подавав, поверталося назад до вівтаря, а від тих, що були достойні Святого Причастя, далеко відбігали біси. Ангел же Господній стояв біля вівтаря з єреєм і з єрейською рукою свою простягав руку при роздаванні Божествених Таїн. Так преподобний Макарій, ясновидний, бачив достойних і недостойних і пізнавав помисли людські зі зображуваних бісами речей. И иншого багато цей преподобний братам на користь розповідав, і лінивих виправляв, і чуда різні робив. До Господа відійшов, проживши літ сто, нині ж у безконечному житті з друзями своїми, преподобними отцями, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

У той самий деньпам'ять святої мучениці Євфрасії-дівиці

Вона була з граду Никомидійського, у царювання Максиміянове, і вірна раба Ісуса Христа. Взята ж ідолопоклонниками, примушувана принести бісам жертву. І коли не підкорилася, бита була жорстоко — вона ж те терпіла мужньо. Тоді віддана була на осквернення мужеві-варвару. Він же, взявши її, вів у дім свій. А вона безперестанно умом своїм молилася до нескверного і пречистого Жениха свого Христа Господа, щоб зберіг її дівство нерозтлінним. І коли замкнувся з нею скверний варвар у ложниці, просила його свята, щоб почекав трошки, обіцяючи йому зілля якесь дати, яке якщо при собі носити буде, то не візьме його ніяка зброя супротивних. Розповіла-бо про себе, як про чарівницю. Варвар же сказав їй: "Потім даси мені зілля те". Відповідала мудра дівиця: "Не можна, щоб те зілля відкрила розтлінна жінка, але лише нешлюбна дівчина. Якщо-бо не від дівчини чисте зілля те явлене буде, то зовсім діяти не буде". І відпустив її варвар, поки зілля те йому покаже. Свята ж, у вертоград пішовши і зілля якесь, яке знайшла там, зібравши, показала йому. Він же сказав до неї: "А як довідаюся, чи правда те, що ти кажеш?". Вона ж зілля те поклала на шиї своїй і сказала йому: "Візьми меч гострий, і замахни сильно обома руками, і вдар мене в шию, скільки можеш, і з цього довідаєшся, що анітрохи не пошкодить мене меч твій". Він же повірив у те, що вона сказала, — взявши меч, наніс над головою святої діви і, замахнувши сильно, вдарив і відтяв голову її чесну. Зрозумівши, що насміялася з нього, скреготав зубами своїми, але нічого не міг зробити: вже-бо мудра Діва відійшла неосквернена до Жениха свого Христа, залишивши предивний образ цноти своєї, волівши вмерти, ніж дівство своє згубити.

Місяця січня в 20-й день

Житіє преподобного отця нашого Євтимія Великого

Мелитин-град, який у Вірменії поблизу ріки Єфрата, батьківщиною був Євтимію преподобному. Батько його Павло, мати ж Діонисія, обоє вірні, благородством ж і чеснотами славні, багато років були неплідні й бездітні, про що немалу печаль завжди мали. Ходячи до близької церкви святого мученика Полієвкта, молилися весь час, щоб розв'язалася їхня бездітність. І в одну з ночей, коли терпіння мали в молитві, було якесь божественне явлення, яке говорило: "Будете утішені, дасть-бо вам Бог сина, утісі тезоіменного, бо в народженні його подасть Господь утіху церквам своїм" . Після видіння того зачали отроча, яке раніше, ніж народилося, Богові на службу віддати обіцяли. Народився хлопчик, і нарекли його Євтимієм. Царював у той час на Сході Валент, на Заході ж небіж його Ґраціян. І ще не було миру і тиші церквам Христовим, бентежили їх аріяни. Почавши-бо від Константія, сина Константинового, аж до кончини Валентової, не менше сорок років, велике правовірним було гоніння і кривда. А коли святий Євтимій народився, уся печаль обернулася на втіху і радість. П'ять-бо місяців не минуло після народження Євтимієвого, як Валент, злочестивий цар, варварами, які полонили Тракію, переможений, утік, в якомусь селі поблизу Адріянополя сховався у соломі згори і загинув зле злочестивий вогнем тимчасовим, який був йому як переддвер'я вогню вічного. Коли загинув той злий цар, загинула і вся сила аріянська, і скоро церквам святим тиша і мир дарувалися — коли настав на царювання Великий Теодосій. Тоді батько Євтимієвий Павло пішов із життя цього, Діонисія ж, вдова, сповнюючи свою обітницю, привела Євтимія-отрока до брата свого пресвітера Євдоксія, який був духовним батьком єпископові церкви Мелетинської Отрію, віддаючи дитину свою, як Анна Самуїла, Богові. Євдоксій же привів його до єпископа і сповістив йому все про нього: як божественним якимось явленням і голосом дарувався неплідним батькам за великі їхні про те молитви і що перед народженням обіцяний стати Господевим. Єпископ Отрій, це чувши і дивуючись оповіді, сказав: "Справді Дух Божий на дитині цій