Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Останні два тижні були схожі на сон. Вікторії не вірилося, що все це відбувалося насправді. Їхнє спільне проживання з Едом так сильно нагадувало сімейне життя, що вона боялася незручним словом або дією зіпсувати усе. Дехто ставився б до цього твердження із сумнівом, що й не дивно. Більшість пар співіснували по-іншому, але Віка знала — тільки так може проходити спільне життя з Едом.
Його здебільшого мовчазна присутність наповнювала Віку незвичною впевненістю у завтрашньому дні, навіть попри те, що постійну роботу він так і не знайшов. Спільні вечері тішили її набагато більше, ніж колишні розваги у барах та ресторанах. Звичайно ж, Віка не відмовилася б від їхнього відвідування, але знала, що Ед не може собі цього дозволити. І заплатити за себе не дасть. Тому Вікторія замовляла їжу додому, але Еду рахунок не показувала. Рвала на дрібні шматочки та викидала у сміття.
А ще вона намагалася не замислюватися про завтрашній день і з тривогою очікувала на дзвінки рідних. Поки її стан залишався непоміченим сусідкою, вона могла тримати матір і батька в невіданні. Однак рано чи пізно вони все одно дізнаються. Віка боялася навіть припустити, що тоді станеться. Вона розуміла, що безглуздо заплющувати на це очі, бо розв’язувати проблему все одно доведеться, але навмисне відмахувалася від неприємних думок.
Ед — кожного дня поруч, належить лише їй, наскільки він взагалі може комусь належати, і зараз це здавалося єдиним, чого Вікторія бажала.
Періодично він йшов ночувати на орендовану квартиру, але це траплялося все рідше. Спочатку він не попереджав її про те, що буде відсутній, але минулого вечора, коли Віка зачиняла за ним двері, буркнув, що хоче навести лад у квартирі Матері Терези й повернеться завтра. Вікторія лише кивнула, ніби не сталося нічого надприродного. Увечері замість серіалу вона дивилася кулінарне шоу і навіть дещо записала на газеті Еда, що потрапила їй під руку. Вперше у житті Вікторії захотілося щось приготувати для іншої людини.
Заснула вона насилу. Їй дуже не вистачало поряд до дрібниць знайомого, вже рідного чоловіка. Віка хотіла, щоб Ед зайнявся з нею коханням, або просто обійняв і притиснув до себе спиною, як частенько робив останнім часом. Вона підвелася з ліжка, протупала до кухні й підігріла молоко. Ед купував його щодня та залишав у холодильнику.
Залишивши порожню склянку в раковині, Віка повернулася до спальні, одягнулася в картату фланелеву сорочку Еда й тільки тоді заснула.
Вранці вперше за останній час її не мучив токсикоз, і вона прийшла на роботу в піднесеному настрої. Вона навіть не насварила молоденьку перелякану санітарку, яка принесла їй білий халат без одного ґудзика. Віка просто попросила інший та похвалила себе за стриманість. Вона періодично згадувала, що нервувати їй не можна — заради дитини, і намагалася уникати звичних подразників — медперсонал жіночої статі та пацієнтів, які скаржилися. Сидячи у своєму кабінеті, Віка переглянула новинки в інтернет-магазинах, що спеціалізувались на одягу, а потім вирішила пройтися до старого парку за лікарнею.
Коханий чоловік хоче, щоб вона народжувала, отже, так воно й буде. Віка майже звикла до думки, що стане матір'ю. Знала, що буде важко, але не сумнівалася, що Ед їй допоможе.
Якоїсь миті їй здалося, що вона навіяла собі його образ. Біля одних з дверей, що вели на вулицю, стояла знайома худорлява постать. Дві знайомі постаті.
Віка різко пригальмувала біля лави. Присіла на дерев'яне сидіння з облізлою за зиму зеленою фарбою, щоб не впадати у вічі та не викликати зайвих питань. Мирного настрою як не бувало.
Вона зазнала справжнього болю, спостерігаючи за активною розмовою. Віка зрозуміла, що ніколи не зможе спокійно спостерігати за тим, як Ед заграє з Синичкою.
Навіщо він це робить? Чому повертається до цієї дівчинки знову й знову? За декілька хвилин спостереження Ед сказав Синичці більше слів, ніж Вікторії за тиждень. Невже так триватиме вічно? Що, коли він вирішить, що Віка йому не потрібна, і почне шукати товариства Яни? Він вже це робить! Адже знає, що Вікторії це неприємно. Знає, і все одно йде сюди. Цікаво, скільки разів він приходив до Синички за ті дні, коли вона, Віка, тішилась у невіданні, малюючи майбутнє життя райдужними фарбами?
Віка заскрипіла зубами від люті й стиснула краї лави до болю в суглобах.
Ні, вона не відступиться, не чекатиме, коли Ед покине її. Вона старалася. Приструнила свій характер, не позбулася дитини, збиралася навчитися готувати. Дурепа!
Віка почала сумніватися й в тому, що ті ночі, які Ед був відсутній, він провів у будинку хворої бабусі. У цей момент їй хотілося лише одного…
* * *
— А дієта, режим дня? Чогось такого потрібно дотримуватися?
— Я все написала у виписці. Насамперед — не забувати приймати ліки.
— Я нагадуватиму.
— Добре. До речі, якщо вам не важко, запросіть до Терези Вацлавівни терапевта з поліклініки. Боюся, вона забуде про це, або вважатиме зайвим, чи вирушить туди пішки, а їй поки що шкідливі значні фізичні навантаження.
— Обов'язково привезу.
Ед уважно слухав поради та кивав, періодично дивлячись на годинник. Тереза Вацлавівна вже сиділа у таксі перед головним входом до лікарні. Чомусь Яна не сумнівалася, що Ед обов'язково виконає те, що обіцяє. Попри незвичайний, для когось, можливо, неприйнятний образ, цей чоловік зумів завоювати її довіру. Вона добре пам'ятала їхню першу зустріч і його спроби залякати молоденьку лікарку, яка стала на його шляху до мети. Тепер він поводився по-іншому, був серйозніший, відповідальніший. І хоча Яна, як і раніше, не знала, що в Еда на думці, вона не сумнівалася, що людина, яка врятувала життя чужій йому старенькій, не може образити лікаря, який її лікував чи ще лікуватиме. Що вже казати про близьких йому людей.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.