Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Тому наступним пунктом для відвідин за планом став похід у квартиру стареньких Олега. Туди, як не дивно, Ритці не терпілося якнайшвидше потрапити, чого не можна було сказати про чоловіка, судячи з його похмурого виразу обличчя, коли підіймалися на потрібний поверх. А в момент, як він квапливо намагався потрапити ключем до замкової щілини, дівчина взагалі пошкодувала, що наполягла на поверненні сюди, та відступати було надто пізно.

– Тут зовсім нічого не змінилося, – ледве переступивши поріг, з ностальгією пробурмотіла Маргарита, оглядаючись.

– Так, – поклавши ключі на трюмо, погодився Олег. Проходячи вглиб зали, зізнався: – За минулі роки я так і не наважився сюди приїхати… – зам'явшись, обернувся до Рити: – Один.

Ставало зрозуміло, звідки його сум'яття.

– Знаєш, – проходячи слідом, дівчина провела пальчиками по столику, залишаючи після себе сліди на товстому шарі пилу, – Я теж ніколи не наважилася б приїхати в це місто, якби не ти. Ні на цвинтарі, ні додому. Хоча, додому, я так і не ризикнула…

– Шкода, що до твоєї кімнати не змогли потрапити.

Зупинившись біля старого буфету, де стояло декілька запилених у рамках знімків, Олег дбайливо витягнув один. Струсивши пил, вдивився у фото, що зображало молодого чоловіка та жінку з маленьким хлопчиком на руках. Слабо посміхнувшись, розвернувся до Маргарити, що стояла на порозі, і сором'язливо промовив:

– Я планував, що цей день допоможе тобі впоратися з минулим і зрозуміти сьогодення. Краще розібратися у мені. Перебуваючи тут, усвідомив, що сам виявився не надто готовим до зустрічі з місцем, де виріс. 

– Напевно, це нормально, коли повертаєшся, – нервово проковтнувши, дівчина підійшла ближче до Чернишевського, – У мене приблизно таке ж відчуття. Тому добре, що комуналка має іншого власника. Я не знаю, як зреагувала, якби побачила все на своїх місцях. 

– Ще скажи – що не робиться на краще?

Фиркнувши, Олег зібрався поставити знімок назад у буфет, та дівчина, обережно забираючи той з рук чоловіка, ствердно кивнула:

– У цій ситуації, мабуть. Минуле має властивість діяти руйнівно, – посміхнулась, побачивши бешкетного хлопчика на фото, легенько провела по знімку великим пальцем: – Ти був кумедним у дитинстві, – піднімаючи очі на чоловіка.

Схоже, Олег не поділяв ентузіазму щодо своїх фотокарток. Похмуро дивлячись на Маргариту, серйозно відзначив:

– Якщо в минуле не повернутись і не відпустити, воно завжди буде впливати руйнівно, вбиваючи зсередини.

– Тож ти вирішив допомогти мені приїздом сюди? – ставлячи рамку до решти. – Не найгеніальніша твоя ідея.

– Напевно, – сунувши руки в кишені, Чернишевський пройшовся по кімнаті, оцінюючи масштаби змін.

– Здається, дорогою сюди ти обіцяв, що ностальгія за минулим не головна твоя мета, – присівши на куточок дивану, Одинцова проводила поглядом Олега.

– Хочеш отримати відповіді? – зупинившись навпроти, здогадався чоловік. – Запитуй. Я готовий майже до всього.

– Добре, – ствердно кивнувши, дівчина вдала, що жодної краплі не здивувалася прямолінійності та готовності до одкровення з боку Чернишевського. На язиці крутилися десятки запитань, але замість того, щоб озвучити хоч одне з них, підхопилася з викликом вимагаючи: – Але перш ніж я щось запитаю, давай до кінця випробуємо твій спосіб боротьби з минулим.

– Що ти маєш на увазі? – насторожився Олег. – Чи не хочеш ти сказати, що маєш намір?..

– Чому ні? – квапливо перебивши, Рита іронічно посміхнулася. – Хіба ж ми приїхали не для цього?

– Мені здається, тобі на сьогодні достатньо потрясінь, – витримавши коротку паузу, зітхнув чоловік.

– Олеже, якщо залишилися хоча б руїни, підемо на покинутий завод, – наполягала на своєму Маргарита, – Туди, де все трапилося.

– Скажи, для чого це?

Чернишевський явно не очікував такої сміливої ​​пропозиції. Одинцова сама від себе не чекала. Для чого? Гарне питання. Це здавалося важливим та необхідним. Мало прийти на цвинтар і відпустити образи на матір. Звідси лише половина її проблем. Більшість зосереджена саме на заводі, де все сталося. Де вперше дізналася про справжню натуру Павла. Хоча ні, так до кінця і не дізналася, але позбулася ілюзій. Де вперше зазирнула у вічі небезпеки. Де її життя розділилося на «до» та «після». Може, глянувши на ситуацію нинішніми очима, зможе щось зрозуміти для себе...

– Навіть чаю не вип'ємо? – не отримавши відповіді, глузливо уточнив Олег. –  Посидьмо тут, поспілкуємось. Про все у світі. На кухні, як раніше, га?

– Як раніше кажеш? – пропозиція звучала дуже привабливо, Риту так і підмивало погодитися, але водночас усвідомлювала, що з боку чоловіка це лише спроба відвернути від поганих думок. До того ж... – Олеже, без твоїх стареньких і коронних пиріжків баб Тоні, як раніше точно не буде.

– Але ти хотіла перекусити, – не здавався Чернишевський, – Давай збігаю до булочної. Звичайно, не бабусині фірмові, але на крайній випадок вгамувати голод допоможе.

– Олеже, – хапаючи чоловіка за руку, коли той рушив до коридору, покликала: – Не варто турбуватися.