Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

- Стоун, хіба ти не бачиш їй плювати! - завила Олівія. - Її не було тут, коли Ліліану ополонила помста і коли тебе кинув Деймонд і коли мене…

Олівія заткнулась та різко опустила погляд на підлогу. Аманда відтулилась від мене та розвернулась до Олівії. 

Ох і багато ж я пропустила. І, якщо ситуація з Амандою була передбачуваною, то з Ліліаною є певні не закриті питання, як і з Олівією.

- Помста з Теренсом? - запитала дивлячись на світлу магиню. - Що саме ти зробила?

- Я з Говардом… з цілителем Тукроксом спілкувалась і дізналась, що він може торкатись темних магів, - опустила стидливо очі Ліліана. - Попросила навчити мене також…

- Як? - запитала вже здогадуючись про відповідь. Найкраще магія працює в близькому контакті.

Ліліана мовчала.

Отже гад, цей Тукрокс. Використав невинну дівчину. Моя злість кипіла в середині.

- Не робіть вигляд, що вам не плювати, - фиркнула Олівія. - А ви вдвох досить нити! - обдивилась вона студенток.

- Показати свою слабкість не означає бути слабкою, Олівіє, - мовила Ліліана, ставши на сторону Аманди. 

- Та невже? - знову фиркнула Олівія. - Ви вдвох такі милі, що аж блювати хочеться. Ходите, посміхаєтесь, робите вигляд, що життя сповнене метеликами, а насправді ввечері лежите і розумієте, що в душі діра, від якої немає куди подітись…

Олівія важко видихнула. 

- І що ж тебе мучить? - звернулась до студентки Лайон.

- Ви не маєте права питатись, - відчула злість в її словах. - Ви мали права бути тут вчора і допомогти кожній з нас. А де ви були, наставнице Бенет? 

Сказати їм, що я була у трансі Хаосу, щоб вони мене почали жаліти? 

- Ти права, Олівіє, - важко видихнула я. - Мене не було поруч вчора, але я є зараз…

- Ви така ж, як моя мама, - перебила мене Олівія. - Ви кинули мене, коли були так потрібні. 

На очах студентки зʼявились сльози та вона розвернулась до стіни, знову накрившись ковдрою. 

- Нехай, - махнула я рукою. - В тебе є право на власну думку, Олівіє. І ти можеш мене зневажати і ненавидіти. Але Аманда та Ліліана не повинні страждати за те, що я не була поруч.  Завтра відбудеться турнір і ви його ніяк не оминете. Ми не знаємо, що нас чекає і, як будемо з цим справлятись. Кожну з вас я обрала за неповторний талант та силу, яка є в середині. Життя часто ставить перед нами складні випробування і нехай, я не знаю, що саме вас спіткало, та памʼятайте ви не самі у своїй боротьбі. Ви є одна в одної. Коли ваш світ похмурий і двері здаються закритими, памʼятайте саме тоді зʼявляються найбільші можливості. 

- Можливості? - повернулась Олівія. - Які можливості? Коли мерзотник робив з тобою те, що нормальній людині в голову б не прийшло. Коли тебе силою взяли та…

Вона замовкла та дивилась на мене повними очима відчаю. Настільки проникливий погляд, який відчула на власному тілі. 

- Хто? - зціпила я зуби. 

Олівія відвернулась знову до стіни. 

- Роджер, - тихо відповіла Ліліана та поспішила пояснити. - Його підіслав тато Олівії для…

Для одруження, - зрозуміла я. 

- Ти заявила? - присіла на ліжко Олівії та торкнулась ковдри. 

- Ні, - мовила вона не глянувши на мене. - Кетрін сказала, що якщо самого акту не було, я не зможу нічого довести. Тільки погіршу життя йому і собі. Його не допустять до турніру поки буде розслідування, а я стану посміховиськом. 

Без слів я наплювала на свою нетактильність та обійняла ковдру, під якою була Олівія. 

Дівчина смикнулась. 

- Я допоможу, - мовила тихо, щоб тільки вона почула. - На жаль таких покидьків вистачає, але лишати це на призволяще не потрібно. Я розумію, що тобі страшно і можливо ти відчуваєш сором та безсилля. Але важливо памʼятати, що твої почуття та безпека найважливіші. Якщо не зупинити це зараз, то інші можуть страждати. Ти маєш право на захист та підтримку, памʼятай ти не тільки захищаєш себе, але й допомогаєш іншим. Я буду поруч, щоб підтримати тебе на кожному кроці. 

Олівія мовчала та важко дихала. 

- В вас є план, адже так? - врешті прошепотіла вона. 

- Щись схоже на те, - підбадьорила її та поплескала по ковдрі. 

Олівія повернулась до мене та вдячно кивнула. А план в мене дійсно зʼявився.

- Що від мене потрібно? - запитала вона. 

- Лише взяти себе в руки, - гучніше мовила я та піднялась перевівши погляд на Аманду та Ліліану. - І розірвати завтра всіх. Можливо і в буквальному сенсі. Ви не для того останній тиждень в липкому поті тренувались з демонами, щоб здатись. Ви не для того вчили заклинання до другої ночі, щоб кинути все. Для кожної з вас це шанс заявити про себе. Хіба не так?

Обличчя Ліліани та Аманди змінились. Легка усмішка зʼявилась у двох, наче світло пробилось крізь хмари. Аманда розправила плечі, які до цього були згорблені та кивнула.

- Я зроблю все, що в моїх силах, - промовила Ліліана та підняла голову.