Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Що сталося, Арі? — її голос потеплішав, але в ньому з’явилося занепокоєння.

— Я… вагітна, — зізналася я, ледь встигнувши видихнути ці слова.

Мамине обличчя завмерло. Її очі розширилися, і вона кілька секунд мовчала, ніби обробляючи почуте.

— Вагітна… — повторила вона, і її голос прозвучав м’якше, ніж я очікувала. — Це… несподівано.

— Для мене теж, — гірко усміхнулася я. — Але я залишу цю дитину.

Мама підвелася, сіла поруч і м'яко взяла мої руки в свої. Її дотик був теплим, але відчувалась якась дивна напруга.

— Ти вже сказала про це Лео? — запитала вона, обережно дивлячись мені в очі.

— Ні, я тільки сама дізналася, — зізналася я, ховаючи погляд.

Мама трохи зітхнула, ніби зважуючи свої наступні слова.

— Це добре. Є одна річ, про яку я хочу попросити тебе.

— Що саме? — запитала я, сподіваючись, що її прохання буде чимось буденним.

Вона нервово поправила пасмо волосся за вухо.

— Я розмовляла вчора з Девідом.

Моє серце стиснулося, як тільки я почула його ім’я. Девід? Знову? В голові одразу спалахнули всі можливі варіанти того, чим це може закінчитися.

— Для чого? — холодно запитала я, напружено дивлячись на неї.

— Просто вислухай мене, Арі, — вона поспішно продовжила, поки я не встигла щось сказати. — Я не виправдовую його, але... Твій Лео, можливо, не той, за кого себе видає.

— Ти серйозно йому віриш? — різко кинула я. — Ця людина втягнула тебе в такі борги, а ти продовжуєш слухати його?

— Я не на його боці, Аріель. Я на твоєму, сонечко, — мама стискала мої руки міцніше, намагаючись заспокоїти. — Ти знаєш, як я ставлюся до Девіда, але він сказав, що Лео... що він давно все це спланував.

— Що саме він спланував? — з відчаєм запитала я, хоч уже майже не слухала її.

Мама зупинилася на мить, ніби боялася вимовити наступні слова.

— Тобі потрібно знайти документи. У сейфі Лео. Тоді ти все зрозумієш.

Я різко відсторонилася, відчуваючи, як мене починає трусити.

— Документи? Сейф? — я ледве стримувала злість. — Ти хоч розумієш, що зараз кажеш?

— Аріель, я просто хочу, щоб ти була обережною, — голос мами став тихим, але наполегливим. — Я нічого не стверджую, але якщо Девід хоч в чомусь правий, ти маєш це знати.

Я підвелася, відчуваючи, як повітря стало важким.

— Ти помиляєшся, мамо. Лео... він не такий. Він ніколи не зробив би нічого, що могло б нашкодити мені.

Мама мовчки подивилася на мене, в її погляді читалася тривога.

— Я лише прошу тебе перевірити, Арі. Просто щоб бути впевненою.

Я не відповіла. Сльози обпікали очі, але я не могла дозволити їм текти. Замість цього я мовчки вийшла з кімнати, залишивши маму сидіти там із її підозрами.

Лео.
Я повернувся додому не дуже пізно, але мій Янгол вже лежала в ліжку щось переглядаючи на телевізорі. На екрані був Нетфлікс, але було очевидно, що вона не особливо стежить за сюжетом. Її погляд був відсторонений, а напівзамкнутий вираз обличчя говорив про одне — вона у своїх думках. І коли Арі так занурювалася у свої роздуми, це зазвичай означало, що щось сталося.

— Мила, як пройшов день? — спитав я, сідаючи поруч і розглядаючи її профіль.

Вона ледве помітно здригнулася, немов виринаючи зі своїх думок, і повернула до мене голову.

— Нудно, — коротко відповіла вона і, не вагаючись, поклала голову мені на коліна.

— Все гаразд? — продовжив я, м’яко торкаючись її волосся.

Мої пальці ковзнули по її шовковистих пасмах, починаючи легкий масаж шкіри голови. Арі закрила очі, і на її губах з’явилася слабка усмішка, така тепла і справжня, що я не міг не посміхнутися у відповідь.

— Так, а у тебе? — її голос був тихим, наче вона не хотіла, щоб я почув щось зайве.

— Все добре. А ти вже повечеряла?

— Ні, я не дуже була голодна, — Арі відвела погляд, граючись краєм ковдри.

— Ти впевнена, що нічого не сталося, мила? — я нахилився ближче, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Лео, справді все добре, — прошепотіла вона і, піднявши мою руку, торкнулася губами її поверхні. Її теплий жест мав заспокоїти мене, але замість цього я відчув, що щось таки приховано за цими словами.

— Скоро дні Грінча? — я посміхнувся, вирішивши трохи розрядити атмосферу.

— Лео! — вона різко підняла голову й засміялася, а щоки її відразу почервоніли.

— Прийму душ і буду обіймати тебе, підходить?

— Мг... — вона тільки кивнула, й її теплий, але трохи втомлений погляд здався мені водночас заспокійливим і тривожним. Я нахилився, щоб залишити легкий поцілунок на кінчику її носа, і пішов у душ.

Коли я повернувся, Арі вже вимкнула телевізор і лежала на моїй стороні ліжка, повністю загорнувшись у ковдру, залишивши тільки її голівку видимою. Вона виглядала такою крихкою, що мені захотілося одразу притягнути її до себе і захистити від будь-яких турбот.

— Зайняла мою територію, га? — спробував я підколоти її, але вона тільки посміхнулася, не відкриваючи очей.

Можливо, це справді через критичні дні. Чорт, я вже почав аналізувати все, що могло б хоч якось вплинути на її настрій. Її голос, інтонації, рухи — усе здавалося загадкою, яку я хотів розгадати.

Лігши поруч, я обережно обійняв її, намагаючись не порушити цей тендітний момент.

Арі поклала голову мені на груди, обіймаючи мене руками. Її тепло, те, як вона притискалася ближче, знаходячи комфорт у моїй присутності — це було найцінніше, що я коли-небудь мав у житті. Ніякі успіхи, гроші чи статус не могли зрівнятися з цим відчуттям.

— Уже завтра Новий рік, — тихо прошепотіла вона, її голос розчинився у тиші, наче зізнання.

— Так, наш перший спільний Новий рік, Янголе, — відповів я, легенько погладжуючи її волосся.

— Сподіваюсь, він буде щасливим, — додала вона, трохи задумливо.

Я нахилився, щоб залишити легкий поцілунок на її скроні, і посміхнувся: