Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Як згадуватиме режисер Сабінський, незважаючи на його вимогу, актриса навідріз відмовилась змінювати зачіску і навіть плакала – «кілька днів підряд». Через якусь там зачіску? Ні, у неї було своє розуміння, як зіграти цю роль, і воно не у всьому збігалося з розумінням тієї ролі режисером. Режисер стояв на своєму, актриса – теж на своєму. Крім усього, зміна зачіски – цього найбільше боялася Віра, – може змінити її образ, що преса і глядачі називали чарівливим…

Зрештою, було знайдено золоту середину – аби й задумки режисера вціліли, і розуміння ролі Маші, що утвердилося в актрисі, не постраждало.

Роль Маші була роллю драматичною, а такою актрисою Віра себе не вважала. Але – зіграла. Відтоді й по сьогодні преса писала й пише: «У фільмі «Живой труп» Холодна показала себе по-справжньому обдарованою драматичною актрисою, яка володіє великим темпераментом». З того часу і по сей день вважається, що роль Маші із «Живого трупа» є вершиною творчої діяльності Віри Холодної, і взагалі, «дякуючи бережливому ставленню до твору Л. Толстого, фільм «Живой труп» зарахований кінокритиками до кращих екранізацій класики». (Роль Феді Протасова стане достойним завершенням списку акторських робіт знаменитого Максимова в дореволюційному кіно.)

«Киножизнь» того часу писала:

«Публіка вимагає тільки Віру Холодну, і якщо який-небудь театр не дає зборів, варто тільки поставити картину з участю Віри Холодної, як перед касою виростає черга».

Настало літо 1918 року. Група Харитонова під керівництвом Ханжонкова зібралася на південь для завершення натурних зйомок.

Дорогою до Одеси Віра Холодна разом з Осипом Руничем[10] дала аншлагові концерти в Києві, Харкові (пізніше в Кишиневі), де вона виступала в одноактних п’єсах «Официант» і «Самая маленькая трагедия» Е. Елірова, в триактній комедії Г. Запольського «Козырь», в п’єсах Аркадія Аверченка «Красивая женщина», в реалістичній драмі класика шведської літератури А. Стріндберга «Фрекен Жюлі».

Журнал «Фигаро» писав про ті виступи:

«Успех гастролеров в мимодраме «Рука» и «Последнем танго» – успех исключительно-оглушительный… В нем по-своему, по-экранному, много эффекта и жгучей экспрессии в глубоких глазах Веры Холодной…»

А попереду була Одеса, останнє місце на планеті Земля, у якому Вірі Холодній за життя доведеться побувати, і з якого вона вже ніколи не повернеться – не лише до свого обожнюваного кінематографа, a й до своєї родини, до своїх дітей…

Частина четверта

Є місто, яке я бачу вві сні

Есть город, который я вижу во сне,

О, если б вы знали, как дорог

У Черного моря явившийся мне

В цветущих акациях город,

У Черного моря.

Есть море, в котором я плыл и тонул,

И на берег вытащен, к счастью.

Есть воздух, который я в детстве глотнул,

И вдоволь не мог надышаться,

У Черного моря…

А жизнь остается прекрасной всегда,

Хоть старишься ты или молод,

Но каждой весною так тянет меня

В Одессу – мой солнечный город,

У Черного моря…

Леонід Утьосов

Очевидці пізніше свідчитимуть: у дні, коли в Одесі відбувся показ нової «фільми» з участю Віри Холодної, знаменитий одеський бандит Мишко Япончик пообіцяв на прохання влади не грабувати одеситів (тільки одеська влада могла на це піти) – до двох годин ночі. І Япончик буцімто дотримувався своєї обіцянки – він був безтямно закоханим у «королеву екрана». І якщо він сказав «ша!», що означало не можна, то вся Одеса – незалежно від того, бандитська чи не бандитська – мала дотримуватися вказівки свого короля. В Одесі влада могла змінюватись – і змінювалась – чи не щотижня, а трупа Харитонова, раз уже приїхала на натурні зйомки, мала робити своє – грати, знімати. Нову «фільму», яку з нетерпінням чекали на просторах Російської імперії.

Між натурними зйомками на березі моря вечорами були незмінні концерти, у яких неодмінно брала участь Віра Холодна. Змушена була брати, адже лише її присутність на концерті гарантувала аншлаг, коли всі білети будуть продані.

У ті дні Віра не зовсім добре почувалася, але про те, щоб ухилитися від концерту – як одесити казали, сачконути, – не могло бути й мови, – без королеви екрана концерт не буде концертом.

– Ану-мо, Віро, – слівцем «ану-мо» Холодна підганяла себе, – покажемо, на що ми здатні. Ануте, Віра Василівно, Одеса-мама нас чекає!

Що в далекому Петрограді відбулася революція, вона ні тоді, ні пізніше на те не звернула уваги – черговий переворот, – але революція сама звернула на неї увагу.

Якось на концерті у Краснопресненському районі їй піднесли… смажене порося, перевите червоною стрічкою, що була зав’язана бантом. У роті в поросяти стирчала грамота – вдячність робітників. Зрозуміло, що одеситів, бо тільки одесити могли придумати такий дарунок – і улюблену актрису привітали, і червону революцію згадали…

«Приватновласницький період російського кіно триватиме всього десять років.

У примарному світі, в електричному промені проекції здійснювались катастрофи, правили теревені, плелись інтриги, чергувалися падіння і злети – «жизни немые укоры». Публіка гаряче любила свій кінематограф. Це була галузь, що процвітала, упевнена в собі, що розкошувала і благоденствувала.

Перші біди і злі знамення починаються з 1917-го – в той самий, передбачений ще Лєрмонтовим:

…России черный год,

Когда царей корона упадет…

Про перемогу Лютневої революції 1917 року Ленін, знаходячись в еміграції, дізнався зі швейцарських газет – в Цюріху він штудіював філософські праці Аристотеля, Фейєрбаха і Гегеля. А дізнавшись, відразу ж поставив на порядок денний своєї партії одне питання: переростання буржуазно-демократичної революції у революцію соціалістичну.

Десять років він перебував далеко від Росії. І ось прибув на Фінляндський вокзал Петрограда 3 квітня 1917 року, де його чекав кількатисячний натовп. До приміщення вокзалу його внесли на плечах – там меншовик Чехідзе від імені Петроградської ради привітав вождя з прибуттям…

Прибувши до столиці у вересні, Ленін вже 10 жовтня на засіданні ЦК РСДРП(б) домігся прийняття рішення про підготовку до повстання і захоплення влади…

З Інтернет-видання

1917 рік, що згодом і на довгі десятиліття буде названий буремним і вікопомним, а точніше – сакральним для більшовицько-комуністичної ідеології, який приніс Росії дві революції з усіма трагічними перемінами, минув ніби мимо Віри Холодної, настільки вона була в полоні своєї роботи, щоденних зйомок, зйомок, зйомок, через які актриса часто й