Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

- Де докази? - запитав знову полковник.

- Які-і д-докази? - гикаючи, перепитала Муся.

- Касета і ніж, - сердито відповів він.

- А ці! - радісно вигукнула вона. - Вони в сумочці. Ти не турбуйся. Я їх не загубила. Берегла їх, як зіницю ока. Я прямо з них пилинки здувала.

- Воно й видно, як ти їх берегла! Он сумочка вся забруднена в якійсь гидоті.

- А це ... ми ... я ... - намагалася щось придумати Муся, але у неї погано виходило, тому що її мізки просочилися спиртним так, що притупили її кмітливість.

- Напевно, в компоті викупала, щоб чистіша була. Дай сюди сумочку, поки ти її в ще чомусь не викупала, - наказав Сергій Петрович, простягаючи руку за сумкою, - і не знищила усі докази.

Упевнившись в тому, що докази на місці і в повному порядку, полковник пішов в будинок, навіть не запитавши, де її носило всю ніч.

- Мусінька! - звернулася до п'яної як чіп дівчини моя матуся. - Слава Богу, ти жива і здорова! Де ж ти була? Чому мобільний відключила? Ми тут з-за тебе всю поліцію на ноги підняли, всі морги об'їхали, всі лікарні обдзвонили ...

Муся витріщила свої оченята, намагаючись зрозуміти все те, що їй моя матуся казала.

- Навіщо? Я ж частенько тусуюся із друзями, і тато це знає. Хоча, може і не знає. Він же приходить додому пізно і відразу спати лягає. А вранці я тихенько приходжу, щоб сусідів не розбудити.

Моя матуся спробувала ще щось сказати, але Муся, не слухаючи її, рушила в бік будинку.

- Міло, давай потім поговоримо, - відмахнулася вона, - спати хочу так, що з ніг валюся.