Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Ми сиділи на підлозі нової квартири. В кімнаті ще пахло фарбою, коробки були не розпаковані, чашки — різні, бо свого посуду ми ще не мали. Але це вже було наше. Наш простір. Наш вибір.

— Як ти думаєш, де повісити цей малюнок? — вона тримала в руках мій старий ескіз нічного міста.

— Там, де світло падає зранку, — сказав я. — Хай день починається з мрії.

Ми сміялися, сперечалися, розкладали книги, вішали штори, готували першу вечерю на одній сковорідці. І між усім цим — розуміли, що це не просто співжиття. Це співбуття.

Це було не про зручність. Не про «так треба». Це було про «так хочеться». Бути поряд, навіть коли незручно. Навіть коли втомлено. Навіть коли мовчки.
І кожне маленьке рішення — куди поставити стілець, як підписати листівку мамі, хто зранку виносить сміття — було частинкою великого вибору: бути разом.

Я зателефонував мамі того вечора. Сказав:

— Ми разом. Не просто зустрічаємось. А справді разом.

Вона мовчала кілька секунд, а потім тихо відповіла:

— Я чую це по твоєму голосу. Він вперше звучить… як дім.

І я зрозумів: ми справді щось обрали. Не найпростіше. Але найсильніше.

---