Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українська міфологія 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська міфологія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська міфологія" автора Володимир Галайчук. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 162
Перейти на сторінку:
перетворюється на тварину сама, а використовує певних «помічників», найчастіше вужа або жабу. При цьому між відьмою й твариною, яка здоює для неї корову, існує певний «симпатичний» зв’язок:

— «Да говорать, тая вєдьма може укінути [закинути] такє гадюку ілі вужа у хлів. Говорать, корову буде ссати вуж, молоко забірає».[1846]

— «Вуж може молоко виссати у корови, геть висмоктати. Вони в хлів можуть уявитися, то вони, каже, шо як насланиї. Або жаба-ропуха. То, кажуть, наслано. Вже як ропуха лізе в хату чи в хлів… Шо хоч її роби, то вже не мона ничо зробити її. Шо її одкинеш — вона оп’ять лізе… Це вже, каже, наслана в’єдьма».[1847]

— «То моя мама-небіжка росказувала, шо там десь по сусідстві, ше десь вони жóли там біля Тóрчинович, жóли двоє людий, бездітних, а зараз так нижше хата друга була, а там бýло богато дітий, та й корова шось так сі не доїт, шось так тото… А раз, так дуже гарно сонце світило, а жінка доходит з тої хати, де діти, а там — вуж… чи то не вуж був, вона там знала… вона знала, шо то була гадина. Приходит, каже: «Гілярку, Гілярку, дивисі, в Синишинки там, каже, гадина на оборі, то йди зáбий, бо діти вийдут з хати, та покусає та будé…» А він пішов та й зáбив. А в’на, та стара, прийшла: «Ба шó ж ти наробив?! Ба та нашó ж ти його забóв?! Та то мій годованець…» — та так плакала… І вмерла. І казали, шо так молоко з неї текло, шо люди сі всі дивували. А в’на всім людям молоко забирала. То він їй допомагав».[1848]

— «Були колись такі, за давна давно, такі відьми, шо вони потрафлєли потєгати з ґаздівства на ґаздівство. Од корови до корови. Якимись такими коропанє´ми, такими жє´бами праклятими. Жєба йде там насце, тут принесе, а та відьма стисне тоту жєбу, дає свóїй корові в пійло, аби корова давала більше молока».[1849]

На противагу наведеним уявленням, на Покутті вважають, що вуж біля корови на добро, бо він не допустить відьми: «Казали — ага, має корова вýжа, то вона файно доΐт сі і молоко ніхто не відбере. Відьма не відбере молоко. А вуж такий, шо ви не видите їго, а він до корови лізе».[1850]

Коли до стайні чи до хати надто настирливо лізла жаба, її подекуди спроваджували, не завдаючи кривди:

— «’Бисьте знали, шо на Івана, кажут, шо переважно перед Іваном відьмó ходьи уночи відбирают корóвам молоко. А її нихто не видит, не знáти, яка вона. А буває, шо жаба, така велика, ропуха, до сіний заскочи— нидобре, так само нидобре. В глечик молоко відбирає, чи шо. То люди балакают, то і я вам таке кáжу. Вігнали ту жєбу, да й і всьо. Бити її не можна. Кажут, шо не можна бити».[1851]

— «В нас самих була жаба на самóй Великдень. У хаті. Ми вставали збиратись до церкви, дивлюся — а жаба поскакала. Гі-і! Боже! Шо ж то — хтось наслав? Беру я капу таку, кидáю я на ту жабу, хватаю ту жабу, завóла, винесла надвір, кажу: «Йди, відкись прийшла. Я тебе не вбиваю, нічо’, але йди, відки ти прийшла». То се казали— то то відьма була, каже».[1852]

Зазвичай же таку жабу посипали свяченою сіллю чи поливали окропом. При цьому берегли очі, аби не «сикнула»: «А я на жєбу соли свіченої сипнула, і вона — живо через поріг. Як сóкне межóвочі, то можна всліпнути».[1853]

Побутує уявлення, що коли заподіювати шкоду пов’язаній із відьмою тварині, відьма мучиться й мусить прийти «відпрошуватись» або за позичкою:

— «Відьма може відобрати молоко в корови. Так кажут, шо оде приповзла ропуха, то заре прийде жінка і буде шось просити або відбирати молоко в корови. Ропуху виловлювали, клали в каструлю і поливали окропом, і та людина зараз прийде до вас на подвір’я шось позичити».[1854]

— «То як бачиш, шо до хліва велика така жєба повзе, то казали, шо то відьма. То як ту жєбу впіймати і закрити в якусь посудину, то та відьма буде дуже мучитись і потім навіть просити за себе може прийти».[1855]

— «Кажуть — лізе жаба, така велика рапаня до хати лізе, хоче шось зле зробити. А її як злапають, то беруть у якийсь слоїк та й закривають, вона дуже там пищить, проситься, а є так, шо й в туалєт туди кидають, то вона там тоже дуже мучиться. Та й хай собі мучиться, як комусь шось зле зробить».[1856]

— «Насилали коропані, шо відбирали молоко, коропані були. І вона прискаче, і вже забирає молоко. Якшо я відьма — наслала до тебе, ви йдете додому, і роспалюєте ватру, і лапаєте тоту коропаню, напихаєте в ню іголки, і то всьо витікає, І ви її печете — на мене — а мóя худоба в стайні перевертаєсі, і реве, і ґвалтує. Тогди я йду тебе просити: «Пусти, пусти, я більше так робити не буду».[1857]

Аби вберегтися від відьми, ґазди на великі свята, особливо на Юрія й Купала, особисто пильнували свою худобу й господарство, замикали стайню на колодку:

— «Раз під Йірьа спав Алексáндир Димянóвський під вíкни, гонив в ночи кота і пса, а такой чарівниця облупила тріску над одвíрьом».[1858]

— «Вєдьма, вона — до чародєйників… вона іде на Юрия — сарая не замкнеш — корови доїт. Велика жаба така, ну, перекидаєцця вєдьма в жєбу».[1859]

— «Було, на Івана, шо з патиками стояли, чекали, а вони ходили попід стайню і робили. Ну та сидить хлоп з патиком — і вона не піде, сі боїть».[1860]

— «Звечора на Івана стерегли відьму. Сідали на поріг і стерегли, шоб не прийшла».[1861]

— «На Йвана, тоді їх цілу ніч ждали, шоб вона не забрала молока, але ніхто їх ніколи не бачив, то все видумка».[1862]

— «Колись казали, шо з відьми робилося довге полотно і так воно собі плило полем, чи поміж стаєн, чи поміж хатами. Мама стайню завжди на Івана замикали на колодку, бо казали, шо обов’язково відьма буде в стайні. Казали, шо виділи, як в стайні полотно так як то йшло, воно такє було довге й біле».[1863]

Увечері напередодні Івана Купала приганяли корову ще завидна, а на саме свято взагалі не виганяли її на пашу: «Ото корову треба було загнати вечором, ше покі сонце не зайшло, до стайні, і рано на другий день зранку не вигонити пасти».[1864]

1 ... 97 98 99 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська міфологія"