Читати книгу - "Українська міфологія"

Щоб відьма не мала доступу до хліва або до хати, на Святвечір, на Юрія, Купала або в інший час, якщо мали підозру щодо чаклунства, обсівали хату чи хлів освяченим на Великдень, Юрія чи Спаса маком-«видюком» (чи «тріскуном», «самосієм» тощо). Побутувало повір’я, що відьма не піде далі, доки не збере увесь мак, а це займає часу до «півнів», відтак вона буде змушена забиратися геть:

— «Колис казали, шо бýли відьмó, то на Світий вечір маком свічéним посипáти поріг, бо кажут, як відьма прóйде, то до стайні не зáйде, дóків той мак свічений не візбирає, а вона його й не візбирає. Се таке проговорє´ли».[1865]

— «[На Святвечір клали на стіл] мак і чиснок. Це чиснок — шоб відьма молоко не забрала. А мак обсипали на Юрія, аби ніхто до стайні не пішов».[1866]

— «В нас колис як хто тримав худобóну, то обсипав маком навколо стайні. Це, казали, ’би відьма молоко не відобрала».[1867]

— «Треба свяченим маком-тріскуном посипати, то такий мак, шо сам насіявся. Я то завжди обсипаю стайню перед Іваном. Кажуть, шо відьма не прийде, поки не визбирає весь той мачок».[1868]

Якщо не було свяченого маку, обсівали освяченим зерном. Повсюдно перед вигоном окроплювали стайню й безпосередньо худобу освяченою водою, здебільшого йорданською чи стрітенською. Також посипали поріг хліва освяченими сіллю чи попелом: «То колись казали, шо як виганяти худобину, то треба соллю чи попелом посипати, шоб відьма шось погане не зробила».[1869]

Подекуди використовували й так званий «відвернутий» попіл: «Попелу сипали на поріг, аби вона не приступила. То мав бути відвернутий попіл. Як на Коляду палять в кухні в печі, то горнуть в одну сторону, а після Коляди до Нового року його відвертають у другу сторону, і тим попелом відвернутим треба сипати на поріг, шоб відьма не йшла».[1870]

Для захисту хліва від відьом над дверима або між вінцями зрубу застромлювали косу, серпа, ножа, сокиру (іноді у двері запихали голку чи шпильку):

— «Як ото чі б’єтса корова, не можна пріступіть до їє — то чо’? Забівали і коси, затикали. Ну було таке. Ну. Я сама се робіла вдома, бо не мона було до корови доступіть.[…] Я знаю, шо держала-держала корову в хлєві, вігнала за коровамі — то як прішла корова з хлєва… із паші, то не можна було пріступіть, — на стену лєзла. То кажуть: «Бері коси, затикай», — то й серпі затикала, і свячоне зєлля. Ой, нічо’ єй не помагало».[1871]

— «Ото на того Івана закривають хлеви всі, замікають, шоб відьма не пройшла корову не подоїла. Треба на дверях серпа повісити, шоб вона обрізалася, як буде йти в хлів. Яка вже там баба закульгає, то кажуть, ага, то вже відьма. Або туя, є таке деріво, да те… в гетіх…»[1872]

— «Косу, серп затикають, ножи, сокири над дверима. Ну, у нас воно зроду. Як заложила, так воно і доси».[1873]

Варто зазначити, що в дерев’яних хлівах застромлені в стіну гостряком надвір коси можна побачити часто, проте переважно люди вже пояснюють це суто практичністю.

Ножа чи серпа також клали на поріг хліва чи в дійницю:

— «Як заганєєш корову до стайні, то кладеш якийсь ніж, або що клали колись такево, або серп. На порозі ставили, як корову заганєєш».[1874]

— «Вхід у хлів маком-тріскуном обсипають, а ше можна в дійницю ножа класти».[1875]

— «Мама все наказувала, особливо на Івана, в ту ніч перед Івана, то класти в дійницю з молоком ніж і запирати двері до стайні, аби не залетів який кіт».[1876]

— «На Йвана прості люди брали ножа та й клали в дійницю. То ніби тоже помагало».[1877]

Щоб оберегтися від відьом, на Юрія чи на Івана на порозі або біля порога стайні клали або ставили віника чи помело, коцюбу, рогача; над дверима робили хрест із мусту (фруктового соку), калу, сажі, глини для замащування печі, дьогтю:

— «На Юрі кладут віник, шо замітаєсі, кочéрга, клалосі коло дверий, припирали до дверий, і робили такий хрест з мýсту, з мустя´нки, зверха над дверима, то казали люди, шо відганєє відьму».[1878]

— «То на Йвана клали при вході до стайні кочергу, і тоді, кажуть, шо не зайде».[1879]

— «Клали віник і кочергу на порозі, то все, шоб відьма молока не відібрала».[1880]

— «То на Івана, казали, шо відьми ходять, то клали біля стайні таке, шо в печі замітається, помело».[1881]

— «То мама мені розказувала, шо на Йвана з тої глини, якою мазали долівки, то нею намазували хрест на дверях в хату і в хлів, а ше на порогах мазали, шоб відьма не зайшла і в худоби молока не відібрала».[1882]

— «Колись казали, шо треба на дверях хрест зробити чимось чорним, сажою якоюсь чи шо, шоби відьма до стайні не зайшла».[1883]

— «Колись на Івана мама моя все худобу оставляла. Корова дійна була, і на Івана, то те, чим замазували піч, клали на поріг і ше хрест робили на дверях, аби відьма молоко не відібрала. І ше те, чим попіл вигрібають, кочергу клали, шоб відьма молока на Івана не відібрала».[1884]

— «Ще колись братові хтось казав, шо треба класти вілкó (рогач — В. Г.), кóцюбу на порози якраз. То ето ше з колишного. Перший раз як віходиш з хлева, на пашу женеш. Там, у хліві, отак, як віходить».[1885]

На Купала також обводили хлів освяченою на Великдень крейдою: «Як Пасха у нас, вот, святять пасху, кладуть у пасху крейду, а тодó ж як уже на Івана Купайла, перед Іваном Купайлом, обводят всє хороми, говорять: ето відьма не прійде. Прамо рісують вокруг хати, вокруг хлівов, вокруг всєго, шоб вєдьма нє прішла […]».[1886]

Так само обводили хлів глиною чи крейдою на «Водянуху» (святвечір перед Йорданом): «То то на тую-во, на Кóляду… на Кріщеніє увечори. Ходили — хрестики становє´ть скрізь по дверох і обводять кругóм хліва, кругом корови глинкою обводять. Колись казали старі люди: шоб лихе не подлазило».[1887]

У дверях хліва на Купала ставили борону: «От, у нас до Івана много молока, а послє Івана міньше, то, кажуть, ўже вєдьми зробіли. То от тих знахорóў становіли бóрону, зачинíли хлєв і поставілі туди бóрону, шоб знахорó нє ходіли».[1888]

Трапляються варіанти, коли під воротами закопували щось освячене,