Читати книгу - "Танок з драконами"

— Кров! — заверещала жінка на ослоні. — Ось чого жадає від нас ця злостива цибулина! Бачите, як лукаво він збурює чвари та незгоду? Виженіть його геть, благаю вас. Він хоче крові ваших підданих, ваших відважних синів. Женіть його у три вирви! Якщо королева почує, що ви приймали в себе цього зрадника, то матиме сумніви у нашій вірності. А тоді вона може… раптом… вона…

— До цього не дійде, моя добра невістко, — мовив князь Виман. — Залізний Престол не матиме приводу для сумнівів.

Давосові почуте не сподобалося. Але ж не на те він подолав довгий шлях, щоб стояти і мовчати.

— Хлопчак на Залізному Престолі є узурпатором, — мовив він, — а я не зрадник, але Правиця Станіса Баратеона, Першого тако нареченого, законно уродженого короля Вестеросу.

Гладун-маестер прочистив горло.

— Станіс Баратеон був братом нашого покійного короля Роберта, хай Батько судить його по правді. Томен є породженням Робертового лона. Закони спадкоємства у цьому випадку кажуть ясно — син має першість перед братом.

— Маестер Теомор каже правду, — додав князь Виман. — Він мудрий і освічений у таких справах, і завжди давав мені добрі поради.

— Законний син і справді має першість перед братом, — погодився Давос, — але ж Томен, званий Баратеоном, насправді є уродженим від непорядного ложа, як і його брат Джофрі перед ним. Їхнім батьком був Крулеріз, на порушення усіх законів божих та людських.

Розтулив рота ще один із Фреїв.

— Цей чоловік, пане князю, промовляє зраду власними вустами. Станіс колись забрав його злодійські пальці. Вам варто забрати його брехливого язика.

— А ще краще — голову! — запропонував пан Яред. — Або хай він стрінеться зі мною на полі честі!

— Що Фреї знають про честь? — миттю відказав Давос.

Четверо Фреїв рушили уперед, але князь Виман зупинив їх, піднявши догори долоню.

— Не гарячкуйте, друзі мої. Я вислухаю його, перш ніж… дати йому ради.

— Ви можете надати докази кровозмісу, пане? — запитав маестер Теомор, склавши білі руки на череві.

«Едріка Шторма, — подумав Давос, — якого сам відіслав далеко за вузьке море, щоб урятувати від вогнищ Мелісандри.»

— Ви маєте слово Станіса Баратеона, що все сказане мною — правда.

— Слова — то вітер, — мовила молода жінка позаду престолу князя Вимана, вродлива, з довгою брунатною косою. — Чоловіки збрешуть і оком не змигнуть, аби лише отримати жадане. Це вам розкаже кожна юна діва.

— Доказ — це трохи більше, ніж не підкріплене нічим слово бунтівного князя, — оголосив маестер Теомор. — Станіс Баратеон — не перша людина, яка бреше, щоб захопити Залізний Престол.

Рожева жіночка тицьнула пухким пальцем на Давоса.

— Гей, ви! Ми не хочемо мати нічого спільного з вашою змовою. Ми тут, у Білій Гавані, добрі люди — вірні, покірні законові. Годі вливати до наших вух отруту, інакше пан свекор кине вас до Вовчого Лігва!

«Чим, цікаво, я так образив оцю панію?»

— Чи матиму я честь дізнатися ім’я вельмишановної пані?

Рожева жіночка сердито пирхнула і залишила відповідь маестрові.

— Пані Леона є дружиною сина князя Вимана, пана Виліса, що зараз знаходиться у полоні в Ланістерів.

«Тож її вустами промовляє страх.» Якщо Біла Гавань стане за Станіса, її чоловік накладе головою. «Хіба я можу прохати князя Вимана приректи свого сина на смерть? Що б я зробив на його місці, якби Девана тримали заручником?»

— Ясновельможний пане князю, — мовив Давос, — я підношу молитви за те, щоб ані вашому синові, ані жодній людині в Білій Гавані не завдали шкоди.

— І знову брехня! — верескнула пані Леона зі свого ослона.

Давос завважив за краще не звертати на неї уваги.

— Коли Робб Старк підняв зброю проти байстрюка Джофрі, хибно званого Баратеоном, Біла Гавань рушила разом із ним на війну. Князь Старк загинув, але війна на тім не скінчилася.

— Робб Старк був мій зверхній володар за правом від діда-прадіда, — відповів князь Виман. — А хто мені цей Станіс? Навіщо він нас чіпає? Раніше він ніколи не давав собі клопоту подорожувати на північ, скільки я пригадую. А тут раптом з’явився, наче побитий собака, з шапкою в руці благаючи про милостиню.

— Він з’явився урятувати державу і царину людей! — заперечив Давос. — Захистити ваші ж землі від залізняків та дичаків!

Поруч із княжим престолом пан Марлон Мандерлі презирливо пирхнув.

— Біла Гавань не бачила дичаків уже кілька століть, а залізняки зроду не чіпали це узбережжя. Може, князь Станіс пообіцяє нам ще й захист від чугайстрів з драконами?

Двором Водяника пробіг сміх, але пані Леона коло ніг князя Вимана заходилася схлипувати.

— Залізняки з островів, дичаки з-за Стіни… а тепер ще й свавільний князь із розбійниками, бунтівниками та химородниками. — Вона тицьнула пальцем на Давоса. — О так, ми чули про вашу червону відьму! Вона хоче відвернути нас від Седмиці та змусити схилитися перед вогняним гемоном!

Давос не плекав любові до червоної жриці, але і докір пані Леони не міг лишити без відповіді.

— Пані Мелісандра є жрицею червоного бога. Королева Селиса сприйняла її віру, а з нею і багато інших. Але ще більше прихильників його милості вклоняються Седмиці, як раніше. Серед них і я сам.

Він подумки помолився, щоб ніхто не спитав його про долю септу на Дракон-Камені або божегаю в Штормоламі. «А якщо спитають, то муситиму відповісти. Станіс не дозволив би мені брехати.»

— Білу Гавань береже Седмиця! — оголосила пані Леона. — Ми не боїмося вашої червоної королеви та її бога. Хай надсилає чари та пристріт — молитви побожних людей захистять нас від зла!

— Саме так, — мовив князь Виман і попестив пані Леону по плечі. — Князю Давосе, якщо ви й справді князь… я знаю, чого ваш самозваний король хоче від мене — заліза, срібла та зігнутих колін! — Він посунувся, щоб зіпертися на лікоть. — Перед тим, як загинути, князь Тайвин пообіцяв Білій Гавані повне пробачення за нашу підтримку Молодого Вовка. Мого сина мали повернути до мене негайно, щойно я сплачу викуп у три тисячі драконів і доведу свою вірність понад усякі сумніви. Руз Болтон, поставлений нашим Оборонцем Півночі,