Читати книгу - "Українська література 17 століття"

ПРО МІСЯЦЬ І ЗОРІ

Місяць щоночі з-за обрію сходить,

Сила господня над ним верховодить.

Факел то божий немеркнучи сяє,

Нам серед ночі пітьму розганяє.

Зорі свічками поблискують з неба —

Бога хвалити за те людям треба.

В бурю на зорі плавці поглядають,

Шлях через море собі прокладають.

Місяцем, Сонцем творець, як м’ячами, Кида по небу, мов грається з нами.'

Людям до речі та божа забава,

Богу за неї повік буде слава:

Гра та дає нам всі овочі й злаки —

Як же за неї не скласти подяки?

Сонце промінням поля зогріває,

Буйним колоссям людей наділяє.

Місяць остуду в суху ниву ронить,

З того щедріше земля плодородить.

В ПОЛІ РОБОТА, ДО НЕЇ ОХОТА

Начебто списи, колосся по полю,

Люди колосся стинають без болю.

Піт їз них ллється, то рать не кривава, Праця нелегка, жнива — не забава.

Зводяться скирти в полях, мов могили,

Буде чим людям підкріплювать сили.

Далі на гумна пшениця прямує,

Вже там господар усім порядкує:

Збіжжя спочатку велить молотити,

Мельникам зерно під жорна возити.

Борошно біле з млина прибуває,

Пекар із нього в діжі тісто має.

З печі виходять хліби всім на диво —

Труд свій щоденний спожиймо щасливо.

Дбає про хліб той господь наш у небі, Задовольняє всі наші потреби.

Лиш на сьогодні ми хліба благаєм,,

Що буде завтра* про те вже не дбаєм,

Бо після смерті нам хліба не треба,

Хай лиш допустить господь нас до неба.

МЕЧ ЗЕМЛЮ РУБНУВ,

У КРОВІ ПОТОНУВ

Над нами висів меч* нині; спадає,

І крушить він нас — аж лихо волає.

Над Авеля кров’к> земля голосила,

А нині кров більша наш край затопила.

Зумів ти води утримати,, боже! —

Твоя хай воля сю кров переможе.

Потопом землю не дав ти залити —

В поту кривавім не дай нас втопити.

СВІТ ЗБУРИЛИ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ

Пожалься, боже, що світ закурився —

Се ти за наші гріхи розгнівився.

Брат брату ворог, до батька синове Не мають віри, бояться обмови..

Своєї тіні жахаються люди —

Гріхи се чинять, пануючи всюди.

Мерщій вдавайтесь усі до покути!

Не бійтесь більше зловісної скрути!

Господь вам спокій, всім милий, поверне, Лице ласкаве од вас не одверне.

Що в морі хвилі, то біди на світі,,

Під ними мало хто може вціліти,

А як вцілієш в навальностях моря;.

Зазнати можеш од ближнього горя.

Дай,, боже, людям святу твою, згоду,

Тривалу зливу зміни на погоду!

На Україні

Весь час хтось гине, Вкраїна морем

Стає червоним.

Хто сам — потоне, в гурті — переборе!

Хай Україна

Стає єдина! Татарин згине!

Нехай на згоду

Склада угоду любить русина.

Дай, боже, згоду святу Вкраїні,

Нехай Вкраїна у січі не гине!

Вже досить крові в краю сім пролито, Невинних в ньому без ліку побито. Нехай медові й молочні потоки

Його простори затоплять широкі! Покруш, наш боже, мечі і гармати,

Дай із них дзвони гучні відливати, Нехай розносять хвалу тобі щиру

За те, що дав ти зазнати нам миру, Що пожаданий нам спокій даруєш,

Бо нашу сталість у вірі цінуєш.

Дай, боже, миру, най рани загою — Всяк миру прагне по довгому бою.

МОНАСТИР НАШ МАРС ДОЙМАЄ, ЛЮТІ БІДИ УЧИНЯЄ НА ОБИТЕЛЬ В НОВОГРАДІ 1 МАРС СМЕРТЕЛЬНІ СИПЛЕ ГРАДИ

В п’ятницю рано Як нам заграли,

З тої тривоги Хто був живий ще. Й гарбав безбожно, Бувши при зброї, Тих обідрали,

Тих полонили. Хвалимо бога, Тільки злякала, Божої кари Гнів бо господній Задля покути Боже, зі злості Лиш страши: грізні Дай на поправу Дяку чинити,

Гнів як розпустиш, Вбивчії стріли,

Нині єсьмо ще, Зволь нас прощати Ми тебе хвалим,

Думу заграно.

Так ми скакали.

Ледь виніс ноги,

А жовнір нищив Що було можна:

Лихо зле коїв.

Тих повбивали,

Ми ж, що вціліли,

Що смерть нас строга А не спіткала.

Меч нас не вдарив, Втишивсь сьогодні, Гріх наш забутий.

Не дай нам хльости, Леза залізні.

Слать тобі славу, Доки нам жити; Марса напустиш Хто буде цілий?

Славу шлемо ще,

І захищати.

Бо згинуть мали,

З тої припарки Міць твоя, боже, Напасть сю збути, Вовчі хай зуби Ми ж бо при бозі Маєм надію Бог нам заслона

Добре вчиняли, Вовку не гоже Порядкувати,

Пастирю добрий,

Нас не займає, За те до гробу Що стане сили

Стало нам жарко. Хай допоможе Гріб обминути.

Не вчинять згуби, У цій облозі, Вберегти шию.

І оборона.

Як геть тікали.

В череді божій Нас шматувати. Хай звір голодний Зуби зламає.

Божу особу Будем хвалили.

СКРІЗЬ НА УКРАЇНІ ВИДНО ЛИШ РУЇНИ

Як в морі човен хвилі хилитають,

Так Україну війни донимають,

Або і гірше: човен в морі плаиа,

В крові Вкраїна. В чварах гине слава Над морем, боже, пан ти і вітрами —

Дай, щоб затихли бурі поміж нами!

ЯК В КРАЮ НЕ ТИХО, З ВОЄН ЛЮДЯМ ЛИХО

З воєн лиха наплодились,

Ті бодай нам і не снились! Війни сурми зі сну будять,

Ті нінащо людей гублять.

Хто нам інший допоможе?

Лиш ти зглянься на нас, боже, Зволь сю землю втихомирить,

Бо війна їй лихо чинить.

У МИРУ НЕМА МИРУ

Миру без миру не владнати ладу.

Мир прагне миру, проклинає зваду, Бо мор, а не мир на світі панує,

Брат брата в світі без жалю мордує.

Мир — не мир, миру як в собі не маєш,

День в світі ходиш, а вночі вмираєш.

У СВІТІ ТАК ВЕДЕТЬСЯ,

ЩО ЛИХО СМІЄТЬСЯ

Все, що на світі пожадливість хвалить, Кожному очі тілесністю палить,

Пиха сама лиш на світі панує,

Жодному жоден ніщо не дарує.

В світ сей прийшовши, господь сказав вірним: «Вчись кожен серцем, як я, буть покірним!

Мало з людей хто дозрів до покори,

Кожен до пихи із них дуже скорий,

Кожен з пустої причини палає,

Кров бідолашних навкруг розливає.

«В гніві не будьте, як сонце заходить!»2 —

Бог казав. Знайте, що гнів дуже шкодить.

Сонце надвечір од віку згасає —

Вічно людина людину доймає.

Годі зрівнятись усім на сім світі —

Слабшого дужчий все буде гнітити.

Жити нас учать апостоли в мирі —

Миру не знають мечі у жовнірів.

Миру на світі од віку немає,

З неба даремно його виглядаєм.

Мир даруй, боже, вражди хай не стане,

Зжалься над нами, дай жити